Лис та інші детективні історії.
- Автор: Дочинець Мирослав Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Карпатська вежа
- ISBN: 978-966-8269-37-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Лис та інші детективні історії.». Краткое содержание книги:
Інші детективні історії об'єднані одним головним героєм — слідчим Правиком, який, шукаючи злочинні сліди, водночас шукає сенс життя, міру справедливості і милосердя.
Старий подав голову вперед, примружив очі за скельцями окулярів.
— Що це я… він тримає в руці?
— Камінець із Голгофи.
— Справжній?
— На цей раз справжній, Дмитре Сильвестровичу.
— Вітаю, пане полковнику Правик.
— Я підполковник.
— Виходить, розжалували… Повірте, мені шкода.
— А мені ні.
— Здогадуєтеся, з ким розмовляєте?
— Звичайно. Я мав нагоду слухати вас, вірніше, прослуховувати три тижні поспіль, коли ви гостювали в Мукачеві.
— Я знаю, підполковнику. Повинен зізнатися, дещо я говорив особисто для вас.
— Я здогадувався. І мені подобалися ваші афоризми. Хоча б цей… про гроші. Гроші не пахнуть, вони смердять своїми хазяями.
— Все має свій запах. Хто володіє запахами, той володіє всім. Навіть людьми. Бо люди теж якось пахнуть.
— Пане…
— Можете називати мене Лисом. Так, як називали у своїх рапортах.
— Пане Лисе, якщо у вас такий гострий, даруйте, нюх, то чому ви тоді у винограднику не відчули, що за вами йдуть назирці?
— Я відчув. Але я залишив вас на того, хто йшов назирці за вами. А от чому такий досвідчений опер, як ви, не відчув за собою «хвоста»? Ви також знали, зізнайтеся?
— Я рідко зізнаюся. І часто сам не раджу цього робити тим, кого допитую.
— Письменник мав рацію: ви гарна людина. Його думка важить для мене.
— Для мене теж. Щось подібне він казав і про вас.
— Цікаво. Виходить, ми з письменником говорили про вас, а ви з ним — про мене…
— Таке вже містечкове селяві.
— Леоніде… здається, вас так звати? У мене є для вас подарунок. Його сьогодні доправлять у Мукачево.
— Подарунок? За що?
— Ні за що. За щось дають хабара. А подарунки дають ні за що.
— То що це, пане Лисе?
— Це те, про що ви останнім часом весь час думаєте. Подарунок вам сподобається. Хоча він не зовсім для вас. Ці речі занадто дорогі, щоб ними володіла, милувалася одна людина.
— Гаразд, я запитаю по-вашому: чим це пахне?
— Чим? Це пахне сонячним ранком, гарячим бруком, вологими магноліями, загубленим голубиним пером, стиглою ізабеллою, бур'янами Латориці… Це пахне Мукачевом. І цей аромат не минає. Він не мине навіть тоді, коли проминемо ми… І ви це заслужили, пане… таки полковнику. Можете сьогодні спати спокійно, нікого не підслуховуючи й не підозрюючи…
— Буенос діас, Олександре Петровичу.
— Привіт, Костику. Тільки це не Олександр Петрович.
— Там вас називають дон Алехандро?
— Ні, сеньйор Іван Звонар.
— Непогано звучить.
— Я згоден, Костику.
— Як поживаєте?
— Я не поживаю. Я живу.
— Даруйте, але я чув, що тоді на Закарпатті сталася якась історія… Ну, проблеми з вашим здоров'ям. Повірте, я це питаю не для красного слівця.
— Я знаю. Усе гаразд. Ось добуваю свій санаторний строк під Ламанчею.
— Це там, звідки Дон Кіхот?
— Саме так. Але знаєш, я тут не зустрів жодного вітряка.
— Бо всі вони на Україні.
— То, може, організувати вам на Україну експорт Дон Кіхотів?
— Їх тут вистачає також. Власне, до цього я й хилю розмову, пане Олександре, чи то пак, Іване. Формується серйозна сила з нового покоління, яка готова взяти владу.
— Вам потрібна зброя чи гроші? Чи одне й друге, як усім революціонерам?
— Потрібні голови. Такі, як ваша.
— Наскільки я знаю, Костику, тямущих голів на Україні не бракує. Але при кожній голові є ще й ненаситний живіт, який годі набити. І є заячі полохливі серця.
— Ось тому й потрібні нам Лиси.
— Ну от, а ти питаєш, як мене звати. Ти ж добре знаєш, як. Усі знають.
— Усі знають. І таким, як ви, довіряють. Бо вам не треба набивати народними грошима живіт, не треба торгувати землею. Ви її маєте по всьому світу.
— Я навіть маю маленький виноградник на Закарпатті.
— Вітаю. Це патріотично.
— Костику, ти знаєш, що таке Patria?
— Здається, Батьківщина…
— Ти хочеш брати владу і не знаєш, що це таке? Не знаєш, із чого починається патріотизм?.. Patria — це батько, і водночас це Бог. Це твій виноградник, який саджали твої предки. І ти мусиш виростити на ньому кращий виноград, а в разі чого — захищати його зубами. Чуєш — зубами. Як греки захищали від троянців. Спливаючи кров'ю на землі, вони намагалися ще вкусити їх у п'яти…
— Захищати треба вже. Бо завтра може бути пізно. Хтозна на яких і чиїх теренах опиняться наші виноградники. Пане Іване, я уповноважений ініціативною групою, до якої входять відомі вам люди, запросити вас до нашої команди. На вашу допомогу сподіваються. Що ви скажете на це?