Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості
- Автор: Кэмерон Джулия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176793755
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості». Краткое содержание книги:
Я повинна навчитися, що мій творчий авторитет залежить від мене самої, Бога і моєї роботи. Іншими словами, якщо у мене в голові виник вірш, я повинна його записати — і байдуже, чи купить його хтось, чи ні.
Я повинна створювати те, що саме хоче з’явитися на світ. Я не можу спланувати, щоб моя кар’єра розвивалася тільки у потоці готівки та ринкових стратегій. Самі по собі ці речі нешкідливі, проте надмірна увага до них може пригнічувати внутрішню дитину всередині нас, яка лякається і злиться, коли ми відкладаємо спілкування з нею на потім. Ми чудово знаємо, що дітям не до вподоби чути: «Пізніше. Не зараз».
Оскільки мій внутрішній митець — дитина, я повинна піти на певні поступки щодо її відчуття часу. Певні поступки не означають повну безвідповідальність. Це лише означає, що дитині потрібно приділяти якісний час, знаючи, що якщо я дозволю їй робити те, що вона хоче, вона допоможе мені зробити те, що потрібно мені.
Інколи я погано писатиму, погано малюватиму, погано виконуватиму роль. Я маю на це повне право. Творчість — це вже винагорода сама по собі.
Я творча людина, я повинна бути дуже перебірливою, обираючи своє оточення, — товаришувати з людьми, які піклуються про мого внутрішнього митця, а не намагаються приручити його заради мого ж блага. Одні дружні стосунки розворушать мою уяву, а інші умертвлять її.
Я можу добре готувати чи бути поганою господинею, але бути сильним митцем. Можу не любити порядок і бути неорганізованою у всьому, крім творчості, можу бути одержима творчими деталями, але байдужа до таких речей, як вичищене взуття і натерта до блиску підлога.
Більшою мірою моє життя — це моя творчість, і коли воно стає сірим і нецікавим, те саме відбувається і з моєю роботою. Як творчій людині, мені може бути до вподоби те, чим інші нехтують: панк-гурт, чия музика чомусь неабияк мені полюбилася, пісня прославлення, на яку дуже реагує мій внутрішній слух, шматочок червоного шовку, яким мені подобається прикрашати свій одяг, хоча цим я «все псую».
Як творча людина, я можу завивати волосся чи носити дивний одяг. Можу витратити купу грошей на парфуми з неприємним запахом, тому що гарна синя плящина, у якій вони продавалися, допомагає мені писати про Париж тридцятих років.
Як митець, я пишу незалежно від того, добре в мене виходить чи ні. Я знімаю фільми, які комусь можуть здатися жахливими. Я роблю неумілі начерки, щоб потім сказати: «Я була в цій кімнаті і була щаслива. На вулиці був травень, і я зустрілася з тим, з ким хотіла зустрітися».
Як творча людина, я поважаю себе найбільше за те, що беруся до справи. Вистава за виставою, концерт за концертом, картина за картиною. Два з половиною роки життя, щоб зняти фільм на дев’яносто хвилин. П’ять чорнових варіантів однієї п’єси. Два роки роботи над мюзиклом. І весь цей час, щодня, я беруся за ранкові сторінки і пишу про негарні штори, свою дурну зачіску і те, як мені подобається дивитися на ранкове світло, яке пронизує променями дерева під час моєї пробіжки.
Як творча людина, мені не потрібно бути багатою, проте мені потрібна щедра підтримка. Я не можу дозволити собі емоційного та інтелектуального застою, тому що це позначиться на моїй роботі. І на житті. І на настрої. Якщо я перестаю творити, то стаю дратівливою.
Як митець я можу у прямому значенні цього слова померти з нудьги. Я вбиваю себе, коли не піклуюся про свою внутрішню творчу дитину, тому що зважаю на чужі уявлення про те, що означає бути дорослою. Чим більше я піклуюся про свою внутрішню дитину, тим дорослішою здаюся. Якщо я буду балувати її, то легко зможу написати діловий лист. Якщо я нехтуватиму нею, то впаду в депресію.
Існує зв’язок між піклуванням про себе і повагою до себе. Якщо я дозволяю собі прислухатися до тих, хто переконує мене бути «нормальнішою» чи поводитися «пристойніше», то зраджую сама себе. Можливо, тоді я більше подобатимуся іншим, їм буде комфортніше у моєму товаристві, якщо я виглядатиму і поводитимусь «як усі», але я сама себе зненавиджу. А тоді я почну виливати свою ненависть на себе та інших.
Якщо я кривджу свого внутрішнього митця, то у мене є всі підстави очікувати нападів переїдання, появу неконтрольованого сексуального потягу та перепадів настрою. Перевірте існування цієї залежності на собі. Коли митці не творять, то зовсім не обов’язково бувають «нормальні» чи доброзичливі — до себе та до інших.