Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Стаття 998. Недійсність договору страхування
1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом.
Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо:
1) його укладено після настання страхового випадку;
2) об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.
2. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.
1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним судом з підстав, встановлених положеннями Цивільного кодексу щодо правочинів. Крім того, підлягають визнанню недійсними судом договори страхування, укладені після настання страхового випадку, передбаченого цим договором (незалежно від того, чи знали сторони про настання страхового випадку), а також ті договори страхування, об’єктом яких є майно, що підлягає конфіскації (незалежно від часу виникнення підстави для конфіскації). Зазначення в частині третій ст. 29 Закону «Про страхування» на те, що договір страхування визнається недійсним в судовому порядку, не виключає нікчемності таких договорів, якщо вона встановлена Цивільним кодексом.
2. Застосування до договорів страхування загальних наслідків недійсності правочинів, встановлених Цивільним кодексом, означає повернення страховиком страхувальникові отриманих страхових платежів. Страхувальник не зобов’язаний повертати страховикові вартість отриманої послуги, оскільки договір визнано недійсним і він ніякої послуги не отримував. Страхова виплата, здійснена страховиком на користь страхувальника, в разі недійсності договору страхування підлягає поверненню. Зазначення в ч. 2 ст. 998 ЦК на застосування наслідків недійсності правочинів, встановлених Цивільним кодексом, не виключає застосування ст. 208 ГК [31], якщо договір страхування кваліфікується як господарський.
Стаття 999. Обов’язкове страхування
1. Законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування).
2. До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
1. Розмежування добровільного і обов’язкового страхування пов’язане із значними труднощами. Зміст поняття обов’язкового страхування не розкривається ні в Цивільному кодексі, ні в Законі «Про страхування» [139]. Визначити обов’язкове страхування через поняття добровільного страхування також неможливо, оскільки добровільне страхування визначається як таке, яке здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком (частина перша ст. 6 Закону «Про страхування»), а обов’язкове страхування також не виключає укладення договору. Інші ознаки обов’язкового страхування в Законі також не наводяться.
2. Із ст. 7 Закону «Про страхування», інших положень Цивільного кодексу та інших законів, що покладають на осіб обов’язок здійснити страхування, слід зробити висновок про те, що в ст. 5, 7 названого Закону під обов’язковим страхуванням розуміється таке страхування, яке є обов’язковим для страхувальників в публічно- правових відносинах, а порушення цього обов’язку тягне відповідні публічно-правові санкції, зокрема анулювання ліцензії відповідно до ст. 21 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [119]. Отже, заборона здійснення обов’язкових видів страхування, яка встановлена частиною другою ст. 5 Закону «Про страхування», не виключає чинності положень актів цивільного законодавства, які прямо чи опосередковано покладають на учасників цивільних правовідносин обов’язок одного із учасників цих відносин перед іншим страхувати предмет цих правовідносин, хоч обов’язковість страхування щодо таких випадків Законом «Про страхування» не встановлена. Йдеться про такі положення: 1) ч. 1 ст. 696 ЦК, відповідно до якої договорами може бути встановлений обов’язок покупця або продавця страхувати товар; 2) ч. 2 ст. 771 ЦК, відповідно до якої договором або законом може бути встановлений обов’язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм; 3) ч. 2 ст. 13 Закону «Про фінансовий лізинг» [170], відповідно до якої законом або договором може бути передбачена обов’язковість страхування предмета лізингу або ризиків, пов’язаних з виконанням договору лізингу; 4) ч. 1 ст. 10 Закону «Про оренду державного і комунального майна» [68], відповідно до якого істотною умовою договору оренди є страхування орендарем взятого ним в оренду майна; 5) ч. 1 ст. 802 ЦК, формулювання якої «страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем» слід тлумачити як обов’язок наймодавця укласти відповідний договір страхування із страховиком; 6) ч. 3 ст. 967 ЦК, яка покладає на ломбард обов’язок страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки; 7) ч. 1 ст. 881 ЦК, яка покладає на підрядника обов’язок укласти договір страхування об’єкта будівництва або комплексу робіт, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду; 8) частини другої ст. 54 Закону «Про зерно та ринок зерна в Україні» [147], відповідно до якої зернові склади зобов’язані застрахувати заставне зерно, що прийняте на зберігання, від ризиків випадкової загибелі або ушкодження протягом п’яти днів з моменту його прийняття на зберігання за рахунок поклажодавця.