Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
— Ну ж бо, вперед. Ходіть, самі подивіться.
Він проковтнув решту випивки, а потім схилив голову на стіл.
Гноми пішли і подивились.
— Сплять? — спитала королева. — Поясніть, що ви маєте на увазі. Як це, сплять?
Гном стояв на столі, так щоб дивитись королеві в вічі.
— Сплять, — повторив він. — Одні зіщулившись на підлозі. Інші навстоячки. Вони сплять у кузнях, за шиттям, на стільчиках біля корів. А в полях сплять тварини. І птахи теж сплять — ми бачили їх на деревах та в полях там, де вони попадали з неба й забилися чи покалічилися.
Королева була вбрана у весільну сукню, яка здавалася білішою за сніг. Навколо неї товпилися і метушилися служниці, фрейліни, кравчині та модистки.
— А чому тоді ви троє не заснули?
Гном стенув плечима. Він мав темну, рудувато-коричневу бороду, яка нагадувала королеві злого їжака, що вчепився гномові у підборіддя.
— Гноми — магічні створіння. Цей сон — теж витвір магії. Втім, прошу зауважити, я відчував сонливість.
— А далі що?
Вона була королевою, і тому допитувала його так, наче вони зосталися на самоті. Прислуга почала знімати сукню, забрала, склала і спакувала її, щоб потім пришити мереживо і стрічки, щоб сукня виглядала ідеально.
Завтра весілля королеви. Все мало бути ідеальним.
— Коли ми повернулися до трактиру Фоксена, всі відвідувачі спали — всі до одного. Зона дії чарів шириться по кілька миль за день.
Гори, що розділяли королівства, були неймовірно високими, але не надто широкими. Королева порахувала милі. Вона запустила білу руку у смоляне волосся і стала дуже серйозною.
— Як ти думаєш, — запитала вона гнома, — якби я пішла туди, то так само б заснула?
Він безсоромно почухав дупу.
— Ви проспали цілий рік, — відповів він. — А потім прокинулися жива-здорова. Тому якщо хтось із людей і здатен там не заснути, то це ви.
Надворі тим часом містяни вивішували прапори і прикрашали двері та вікна білими квітами. Столове срібло відполірували, а дітей запихували в діжки з теплою водою (найстаршого завжди мили першим, тому йому діставалась найтепліша і найчистіша вода) і терли жорсткою фланелівкою, аж їхні обличчя пашіли. Після чого занурювали і вимивали бруд за вухами.
— Боюся, завтрашнє весілля доведеться скасувати, — сказала королева.
Вона послала по карту королівства, позначила на ній найближчі до гір села і відправила посланців, щоб ті наказали жителям евакуюватися на узбережжя під страхом королівського гніву.
Вона послала по свого першого міністра і повідомила, що за її відсутності він відповідає за цілісність королівства.
Вона послала по свого нареченого і попросила його не засмучуватись. Сказала, що вони однаково одружаться, хоч він лише принц, а вона — королева, після чого лоскотала його під підборіддям і цілувала, доки він не всміхнувся.
Вона послала по свою коротку кольчугу. Вона послала по свій меч.
Вона послала по харчі і по свого коня, а тоді виїхала з палацу на схід.
Вона їхала цілий день, перш ніж на горизонті замайоріли примарні й далекі, наче хмари в небі, обриси гір, які окреслювали межі її королівства.
Гноми чекали на королеву в останньому трактирі біля підніжжя гір і завели її в глибокі тунелі, якими мандрували самі. Вона жила з ними, коли була ще дитиною, а тому не боялася.
Дорогою глибокими тунелями гноми мовчали, тільки раз за разом попереджали: «Пригни голову».
— Ви помітили, — запитав найнижчий гном, — що-небудь незвичайне?
У гномів були імена, але люди не повинні їх знати, бо такі речі вважалися святинею.
У королеви теж було ім’я, але тепер люди зверталися до неї не інакше, як «ваша величносте». Одним словом, з іменами в цій історії туго.
— Я помітив багато чого незвичайного, — відповів найвищий гном.
Вони були в трактирі Гудместера Фоксена.
— А ви помітили, що навіть серед усіх цих сплячих є те, що не спить?
— Я не помітив, — відповів середній за зростом гном, почесавши бороду. — Всі вони виглядають так само, як ми їх полишили. Дрімають, посхилявши голови, і дихають так слабо, що навіть ледь-ледь ворушиться павутиння, яким вони оплетені…
— Прядильники не сплять, — сказав найвищий гном.
Це була правда. Старанні павуки наплели павутиння від пальців до обличчя, від бороди до столу. Невеличка павутинка примостилася в глибокому декольте кельнерки, а борода пияка аж посіріла від шару павучих тенет. Павутиння колихалося на протязі від прочинених дверей.