Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.
- Автор: Кіндратенко А. М.
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.». Краткое содержание книги:
Загальноприйняте уявлення про гунів як про кочові азійські орди, що прийшли в Русь-Україну з Азії, яке подається в монографіях, підручниках та посібниках, є безпідставним наслідком фантазії на історичну тему, не грунтується ні на яких археологічних, етнографічних, лінгвістичних чи історичних даних, і має бути відхилене як хибне
"В уявлені Йордана Дунай називався Істром, починаючи приблизно з території, де в нього зліва впадає Тиса, а справа — Сава". Але в такому разі правобережжя Тиси не відноситься до земель Скіфії, бо це було б "за Данувієм", отже йдучи "у Скіфію", посольство не могло переходити Тису, а тоді вона не є у переліку трьох великих річок, що їх згадують Пріск та Йордан. Йордан жив в середині VI ст., а інші, давніші, автори назву Істр відносять до Дунаю значно нижче по течії. Послухаємо О.Скржинську далі:
"Про дві назви Дунаю в застосуванні до верхньої та нижньої течії писали всі найвідоміші географи античности. У Страбона... грунтовно повідомляється, що "частина річки, яка знаходиться вгорі, від джерел до порогів, називали Данувієм". Під порогами чи водоспадами, "катарактами", найімовірніше мали на увазі тіснини Трансільванських Альп, що підступали до русла Дунаю, в яких річка звужена горами, проходить спочатку так звані "Клісури" (запирання, замикання), а потім "Залізні ворота" поблизу міста Турну — Северина [у сучасній південно-західній Румунії—А.К.]. Ширина Дунаю в Клісурах зменшується до 112 м. Тут був свого роду перерив річки; на правому березі була вирубана в скелі римська дорога часів дакійського походу імператора Траяна в 103 р. після Р.Х. Страбон пише, що до Клісур та Залізних воріт Дунай називався Данувієм, — так називали його даки. "Частина ж річки, що знаходилася нижче за течією, до Понта включно, у гетів називається Істром". При цьому, зауважує Страбон, "даки одномовні з гетами""...
За Птолемеєм, Істр починається біля міста Аксіуполя, на правому березі нижнього Дунаю, там, де річка повертає різко на північ, відділяючи Добруджу із західного боку".
Підсумовуючи сказане, можемо зробити такий, не категоричний, але найімовірніший висновок — Істром місцеві гето-дакійські племена називали Дунай нижче від природнього рубежу — Залізних воріт, а Данувієм — вище від них. Від гето-дакійців ці назви перейшли до греків та римлян. Західна Скитія у вужчому значенні, тобто там, де могли випасати свої отари кочовики (скити, сармати, алани) знаходилась в придунайській долині, з півдня обмежувалась Істром, а з півночі — Південними Карпатами. В ширшому значенні Скитія - все, що на схід від умовної лінії "Залізні ворота — північ". Остання межа могла переноситись на захід до Тиси, але не далі. Центром Великої Скіфії була Русь-Україна. Десь тут, на правобережжі Дніпра, не доступна ні для римлян, ні для германців, знаходилась столиця Князя Аттила.
95До речі, у нас і зараз так принято, щоб керівник певної місцености зустрічав дорогих гостей на її межі. Як бачимо, Пріск засвідчив і цю нашу традицію, що веде в глибину тисячоліть. В протилежному разі поведінку могутнього Аттила (тобто, зустріч посольства на границі) важко було б зрозуміти.
96Пріск пише про погордливість Аттила під час зустрічі, але з подальшого опису випливає, що він, як великий державний муж, лише грав роль. Аттило мав очевидну військову перевагу над римлянами, і його ставлення до них під час посольства Анатолія та Нома було обумовлено, звичайно, не подарунками та улесливими словами, а благородством та великодушністю, яка притаманна українській душі. Після спроби замаху римлян на нього він не відповів жорстокою помстою, як було принято в ті часи, а великодушно простив злочинців і зробив суттєві кроки до примирення при умові, звичайно, дотримання договорів. При розв'язанні спірних питань він надавав безумовну перевагу дипломатичним крокам, а не силі зброї. У нього є чому повчитися і сучасним "миротворцям" та "борцям з терористами". Йому було зовсім не обов'язково відпускати римських полонених без викупу й не вимагати повернення своїх втікачів. Він це зробив, і тим самим довів нащадкам, що морально і культурно був значно вищий за продавжних, пожадливих та підступних римських імператорів.
97Звірячі хутра" — це, безумовно, одяг із "шкірок лісових мишей" А.Марцеліна [див. 1,31.2.5]. "Царські скіфи" — керівна верхівка слов'ян, племінна знать, князі та бояри.
98Авсоріани або авсії жили біля озера Трітоніди (сучасного Лудеахського) в південній частині Туніського володіння, — зауваження Г. Дестуніса.
99Цей уривок з роботи Йордана [3, 178; 179], і в якійсь мірі є повторенням того, що в оригіналі у Пріска (див. 9.29,38). Але є і деякі відмінности. У ГДестуніса він зовсім відсутній, а В.Латишев розташував його раніше. Вважаю за доцільне як цей, так і наступний уривок розташувати саме після закінчення опису всіх дипломатичних переговорів між слов'янами та римлянами.