Незнайко на Місяці
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Серия: Незнайко #3
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Федір Маківчук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Незнайко на Місяці». Краткое содержание книги:
Роман-казка М. Носова «Незнайко на Місяці» є заключною частиною трилогії про пригоди казкового чоловічка Незнайка.
У 1970 році трилогія про пригоди Незнайка удостоєна Державної премії РРФСР ім. Н. К. Крупської.
Поїзд уже підходив до станції. Багато пасажирів, схопивши свої валізи та клунки з речами, товпилися біля дверей вагона. Незнайко і Козлик зіскочили з своїх полиць і теж почали пробиратися до виходу.
Сан-Комарик було велике місто, тому тут виходило багато пасажирів. Як тільки поїзд зупинився, широкий перон одразу заповнився приїжджими, які одразу змішалися з тими, що зустрічали, від'їжджали і проводжали. Вийшовши з вагона, Незнайко та Козлик стали озиратися навсебіч, сподіваючись побачити в цьому строкатому натовпі Мигу та Жуліо. Перед ними мелькнуло багато облич, але жодного, схожого на Мигу та Жуліо, не було.
А може, вони зустрічають нас біля іншого вагона, — висловив припущення Незнайко, ставши навшпиньки й стараючись над головами роздивитись, що робилося біля інших вагонів.
— Підождемо, — сказав Козлик. — Нам нікуди поспішати. Скоро перон очиститься, і вони побачать нас.
— Або ми їх, — сказав Незнайко.
— Авжеж — або ми їх, — підтвердив Козлик.
Скоро натовп тих, що приїхали, і тих, що зустрічали, схлинув, а після відходу поїзда розійшлися і ті, що проводжали. Перон спорожнів, і на ньому не лишилося нікого, крім Незнайка та Козлика.
— Що ж це? — дивувався Козлик. — Правду сказати, у мене ці Мига та Жуліо ніколи не викликали довір'я. Я вже чекав, що вони встругнуть з нами якийсь кепський жарт. А може, вони помилились і прийдуть зустрічати нас до наступного поїзда?
До них підійшов залізничний службовець у форменому кашкеті і спитав, що вони тут роблять.
— Нас, розумієте, повинні були зустріти, але не зустріли, — пояснив Козлик.
Ну, не зустріли, так іншим разом зустрінуть, а стовбичити тут нічого. Це заборонено правилами, — сказав службовець.
— А коли прибуде наступний поїзд з Давилона? — спитав Козлик.
— Завтра в цей же час, — відповів службовець і подався далі.
— Що ж, прийдемо сюди завтра. Може, вони переплутали дні, — сказав Козлик.
Вони пройшли через вокзал і попрямували вулицею.
— Що ж нам тепер робити? — спитав Незнайко.
— Треба десь роздобути грошей, — відповів Козлик. — У нас же з тобою навіть на обід нема. Та й на нічліг дістати треба.
— А де ж ми роздобуватимем гроші?
— Ну, доведеться шукати роботу. Ти коли-небудь служив у ресторані?
— Ніколи в житті, — признався Незнайко.
— Найкраще, — сказав Козлик, — це десь у ресторані офіціантом улаштуватися або кухарем. Ближче до їжі, — пояснив він. — Я колись уже служив у ресторані швейцаром. Бачив, як офіціанти працюють. Нічого складного. Тільки влаштуватися важко. Завжди всі місця зайняті.
Побачивши по дорозі ресторан, Козлик сміливо відчинив двері, й вони з Незнайком зайшли. Для сніданку час уже був пізній, а для обіду ранній, тому в ресторані відвідувачів не було. За буфетним прилавком стояв хазяїн ресторану. Він заклопотано цокав на рахівниці, підраховуючи чи то прибутки, чи то видатки, і Козлик, побачивши його, спитав:
— Вам кухарі або офіціанти не потрібні?
Хазяїн перестав цокати на рахівниці і, зиркнувши на Незнайка та Козлика, спитав:
— А хто з вас кухар?
— Я кухар, — відповів Козлик. — А ось він офіціант.
— Який же з тебе кухар? — усміхнувся хазяїн. — Кухарі завжди бувають товстенькі, а ти он який худий.
— Ви тільки візьміть мене, я обов'язково потовстію, — відповів Козлик.
— От ти спочатку потовстій, а тоді я тебе візьму, — сердито буркнув хазяїн.
— А чи не можна в такому разі ось йому кухарем? — показав Козлик на Незнайка. — Він, здається, товстіший за мене.
— Але ж ти сказав, що він офіціант, а не кухар, — заперечив хазяїн.
— Це нічого. Він може й кухарем.
— Ти справді вмієш готувати їжу? — звернувся хазяїн до Незнайка.
— Точно не скажу, бо ні разу не пробував, — відповів Незнайко. — Треба спробувати.
— Ні, — відповів хазяїн. — Мені такий кухар не потрібен. І взагалі мені кухар не потрібен. У мене вже є кухар.
— Тоді візьміть його за помічника, — запропонував Козлик.
— І помічник не потрібен.
— Тоді візьміть нас за офіціантів.
— І офіціанти не потрібні. Мені й своїх офіціантів доведеться звільняти. Бачиш, відвідувачів зовсім нема.
— Ну візьміть нас хоч посуд мити, — не вгавав Козлик.
— У мене є кому мити посуд, — махнув хазяїн рукою.
— Якийсь осел! — вилаяв Козлик хазяїна, коли вони з Незнайком вийшли на вулицю. — Ну скажи, будь ласка, яка йому різниця, хто з нас кухар, ти чи я, якщо йому взагалі кухарі не потрібні? Тільки час на розмови змарнували!
В другому ресторані розмова була приблизно така ж. Довідавшись, що Незнайко та Козлик згодні працювати в його ресторані, бути кухарями, офіціантами, буфетниками, пекарями, касирами, перемивальниками посуду, натирачами підлоги, директорами, нічними сторожами, швейцарами, хазяїн запитав: