Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих». Краткое содержание книги:
Адже Тьма, знищена одного разу, чекає лише часу, щоб повернутися знову. Чекає і набирається сил.
Забув, забув про це Річард Сайфер, Шукач Істини! Бо переміг він шимів, підземних духів, і повернув у світ магію. А з магією повернулося в світ і приховане досі Зло.
І на волосині висить тепер не тільки життя коханої Річарда Келен, але й доля всього світу. Бо соноходець Джеган, переможений одного разу, жадає помсти, і тепер влада його — набагато могутніша, ніж раніше. Знову вирушає Шукач Істини битися з силами Тьми. Відправляється, щоб перемогти — або загинути. Відправляється, щоб своєю кров'ю заслужити право на осягнення Шостого Правила Чарівника.
— Твоя Морд-Сіт поранила тебе. Можу вилікувати, якщо хочеш.
— Ні.
— Гаразд. — Вона витерла руку об поділ чорної сукні. — Якщо ти не хочеш, щоб без твого відома інші стали причиною смерті Келен, я б радила тобі подбати, щоб вони нічого не робили без твоєї згоди. Морд-Сіт — жінки сильні і рішучі. Я поважаю їх високе почуття обов'язку. Однак якщо твоя Морд-Сіт піде за нами — а моя магія мені це підкаже, — то Келен помре.
— А як я дізнаюся, що з Келен все в порядку? Ми можемо від'їхати звідси на милю, і ти через цю вашу пуповину її вб'єш. Я і знати не буду.
Брови Ніккі зійшлися на переніссі. Вона здавалася щиро здивованою.
— Навіщо мені це?
— А навіщо тобі взагалі все це?!
Ніккі деякий час мовчки з цікавістю дивилася на нього.
— У мене є на те свої причини. Мені дуже шкода, Річард, що тобі доводиться все це терпіти. Я не ставила собі за мету заподіяти тобі страждання. Обіцяю, що нічого не зроблю Келен, попередньо не поставивши тебе до відома.
— І ти — думаєш, я повірю твоєму слову?
— Я кажу правду. У мене немає причин брехати тобі. З часом ти почнеш розуміти це краще. З Келен не станеться нічого поганого, поки зі мною все буде добре і ти при будеш при мені.
Річард виявив, що чомусь — він сам не знав чому — вірить їй. Ніккі здавалася зовсім щирою і спокійною, ніби вже тисячу разів все передумала.
Однак він сумнівався, що Ніккі говорить всю правду. Втім, головне він ухопив, і тепер було легше прийняти рішення. Що б там не таїлося за її діями, навряд чи це щось страшне. Думка про розлуку з Келен заподіювала гострий біль, але Річард заради неї був готовий на все, і Ніккі це прекрасно знала.
Залишилася ще одна загадка, якимось чином пов'язана з тим, що відбувається.
— Заклинання, що захищає від соноходця, діє тільки на тих, хто мені відданий. Твої вчинки навряд чи приведуть Джегана в захват. Це ж зрада.
— Джегана я не боюся. Не турбуйся за мій розум, Річард. Я повністю захищена від вторгнення його превосходительства. Можливо, з часом ти зрозумієш, наскільки багато в чому ти помилявся.
— Ти сама собі суперечиш, Ніккі.
— Ти бачиш лише частинку цілого, Річард. — Вона загадково посміхнулася. — За великим рахунком, цілі Ордену — і твої цілі. Ти занадто шляхетний, щоб було інакше.
— Може, я й умру від твоєї руки, але помру, всією душею ненавидячи те, за що борешся ти і твій Орден. — Річард стиснув кулаки. — Ти не отримаєш від мене бажаного, Ніккі. Що б це не було, ти цього не отримаєш.
Вона подивилася на нього з глибоким співчуттям.
— Все на краще, Річард.
Здавалося, його слова аніскільки її не чіпають, і він ніяк не міг зрозуміти, що у неї на думці. Лють всередині розпалювалася. Магія меча намагалася взяти над ним владу, Річард насилу стримував її.
— Ти що, серйозно вважаєш, що я тобі коли-небудь повірю?
Блакитні очі Ніккі, здавалося, були спрямовані на щось позаду нього.
— Може, й ні.
Вона знову подивилася на нього, потім сунула два пальці в рот і свиснула. З лісу долинуло іржання і тупіт копит.
— У мене є кінь і для тебе. Чекає по той бік перевалу.
Річарда охопив жах. Пальці Келен міцно стиснули йому руку. Кара торкнулася його спини. Він згадав свій попередній полон, згадав усе, що довелося тоді пережити. Кров завирувала в жилах, дихання почастішало. Він відчував, що потрапив у пастку. Все вислизало крізь пальці, а він, схоже, нічого не міг вдіяти.
Найбільше не світлі Річарду хотілося битися, але він не міг придумати як. Шкода, що не можна просто взяти і зарубати Ніккі. Річард нагадав собі, що його єдиний порятунок — думати, а не слідувати бажанням. Він ухопився за центр спокою усередині себе і загасив наростаючу паніку.
Ніккі стояла спокійно, розправивши плечі і піднявши голову. Як людина, яка з викликом дивиться на ката. Річард зрозумів, що вона й справді готова до всього.
— Я надала тобі вибір, Річард. Інших варіантів немає. Вибирай.
— Нічого тут вибирати. Я не дам Келен померти.
— Звичайно, ні. — Ніккі ледь помітно розслабилася. Вона заспокійливо всміхнулася, очі потеплішали. — З нею все буде добре.
Вибіглий з лісу кінь підтюпцем підбіг до них. Коли сіра в яблуках кобила спинилася, Ніккі взяла її за вуздечку. Кобила, скоса дивлячись на чужинців, фиркнула і похитала головою.
— Але… Але… — Мало не поперхнувся Річард. — Що мені брати з собою?
Ніккі вставила ногу в стремено і злетіла в сідло. Сівши зручніше, вона випросталася, розправила плечі. Світловолоса, в чорній сукні, вона дивно виглядала на тлі сірого неба.