Подорож на край ночі

Лола навіть не крилася з думкою, ніби від мене можна сподіватись усякої мерзоти. Ця гіпотеза не зачіпала мене, тільки трохи бентежила. Лола, звичайно, здогадувалась, що я прийшов до неї по гроші, і саме тому між нами виникла цілком природна ворожість. Від таких почуттів недалеко й до лиха. Точилася банальна, млява розмова, і я просто зі шкури пнувся, щоб ми не розсварились остаточно. Лола запитала мимохідь і про мої генітальні походеньки, чи під час своїх мандрів я не залишив десь малої дитини, яку вона могла б усиновити. Дивні думки лізуть їй у голову. Всиновлення — її улюблена цяцька. Вона гадала, що такий невдаха, як я, напевне позалишав невідоме потомство мало не в кожній країні. Вона заможна, призналася мені Лола, і гине через те, що не може присвятити себе маленькій дитині. Вона поперечитувала всі книжки з виховання дітей, а надто ті, що ронили сльозу за радощами материнства, — такі, що, коли засвоїти їх до решти, назавжди відберуть охоту злягатися. Кожній чесноті — своя гидомирна література.

З огляду на виняткове Лолине бажання пожертвувати собою задля «маленької істоти», мені вочевидь не поталанило. Адже я міг запропонувати їй тільки свою, вже велику істоту, яка, на її думку, гидка і мерзенна. Тож на успіх можуть претендувати тільки добре подані нещастя власне, заздалегідь створені уявою. Розмова завмирала. «Фердінане, — озвалась вона нарешті, — годі вже нам балакати, краще я повезу тебе на інший край Нью-Йорка, ми провідаємо мого малого підопічного, я залюбки ним піклуюся, проте його мати допікає мені до живих печінок..» Дивна тоді була хвилина. По дорозі в машині ми розмовляли про її негра-терориста.

— Він тобі показував бомби? — запитала Лола. Я кивнув, що зазнав і такого випробування. — Знаєш, Фердінане, цей маніяк нікому не загрожує. Ті бомби він заряджає моїми старими рахунками. А колись у Чикаго він таки добре погуляв… Тоді він був членом грізного таємного товариства, що боролося за визволення негрів. З його розповідей я знаю, які то страшні люди… Влада зрештою розігнала банду, але в мого негра й досі збереглася любов до бомб. Він ніколи не наладовує їх порохом. Йому вистачає власної уяви. По суті, це справжній митець. Він ніколи не перестане робити революцію, але я бережу його, це чудовий слуга! Він може геть усе і, мабуть, набагато чесніший затих, що революції не роблять…

Згодом Лола знову повернулася до манії всиновлення.

— А все-таки жаль, Фердінане, що в тебе немає десь доньки. Твоє мрійництво дуже пасувало б жінці, а от чоловікові воно без потреби…