Подорож на край ночі

Нарешті гості, розпалені алкоголем, сексуально збуджені, підвелись і пішли, ноги їм запліталися. Вони посміювались, і далі теревенячи про напрочуд витончений та цинічний еротизм. Я відчував у цьому присмак єлизаветинської доби і сам би залюбки пройнявся її вібраціями, вочевидь украй вишуканими й зосередженими на самісінькому кінчику мого органа. Але, на превеликий жаль, я тільки уявляв собі це біологічне причастя, вирішальне під час подорожі, цей одвічний життєвий поклик, і засмутився ще дужче. Незціленна меланхолія.

Тільки-но приятельки ступили за поріг, Лола вже не ховала свого роздратування. Інтермедія їй не сподобалась. Я й слова не зронив.

— Ну й сучки! — лайнулась вона через кілька хвилин.

— Звідки ти знаєш їх? — запитав я.

— Це мої давні подруги.

Я побачив, що тієї миті Лолі зовсім не хочеться говорити про них, а зверхня й зарозуміла поведінка жіночок свідчила, що в певному середовищі вони мають перевагу над Лолою, ба навіть становлять для неї великий і незаперечний авторитет. Дізнатися щось більше мені не судилося.

Лола сказала, що їй треба вийти до міста, проте запропонувала посидіти в неї вдома й зачекати, поки вона повернеться, а тим часом, якщо я й далі голодний, можна щось попоїсти. Покинувши готель із неоплаченим рахунком і не маючи наміру вертатися туди, я, звичайно, зрадів її ласкавому дозволові; мені дістанеться ще кілька хвилин тепла, перше ніж подамся на вулицю, і — матінко! — яку страшну вулицю!

Опинившись на самоті, я пішов коридором туди, звідки, як я бачив, виходив був Лолин негр. На півдорозі від вітальні ми зустрілися, і я потис йому руку. Відчувши довіру, негр повів мене на добре обладнану і впорядковану кухню, набагато доладнішу й гарнішу за салон. Там він одразу заходився плювати просто переді мною на чудову кахляну підлогу, і то так, як уміють лише негри: далеко, часто й неперевершено. З чемности я теж узявся плювати, але де мені до нього дорівнятись! Ми відразу стали щирі, мов приятелі. Лола, почув я від нього, має човнову станцію на річці, дві машини й підвальчик, де подають алкогольні напої з усіх країн світу. їй надсилають каталоги з великих паризьких крамниць. Оце й усе. Негр без угаву повторював уже розказане, і я далі не чув його.

Я задрімав, сидячи на кухні, і в моїй пам'яті заворушилася минувшина, часи, коли Лола покинула мене у воєнному Парижі. Лови, цькування, засідки, лицемірна стоголоса брехня, Мюзін, аргентинці та їхні напхані м'ясом пароплави. Топо, ватаги поранених з майдану Кліші, Робінзон, хвилі, море, нужда, білісінька Лолина кухня, її негр і більше нічого, та ще я на тій кухні, але бачу себе немовби збоку. Все могло б тривати й далі. Війна попалила одних і зігріла інших, так само як вогонь пече або гріє залежно від того, де сидиш: у вогні чи біля вогню. Метикуй як слід — і цього досить.