Володар драконів

Приміщення, куди вони увійшли, було таким високим, що навіть Лунг міг тут стояти на повний зріст. У залі було темно, але всюди горіли, потріскуючи, лампадки. Стеля спиралася на високі колони. Стіни були розписані, а між полицями, заставленими стародавніми книгами, висіли великі картини. Вони були такими барвистими і незвичайними, що Бену хотілося зупинитися перед кожною і розглянути гарненько. Але професор повів їх далі. Між колонами стояли рядами низькі крісла. У передньому ряду їх чекав невисокий чоловік із коротко підстриженим сивим волоссям. На ньому було яскраво-червоне вбрання. Він посміхнувся, побачивши Бена і професора.

Лунг невпевнено підійшов слідом. Він вдруге у житті входив до людської оселі. Світло тисяч лампадок відбивалося в його лусці. Кігті дряпали по підлозі, а хвіст волочився позаду з тихим шурхотом. Сірчана шкурка трималася біля нього, поклавши лапу на теплу луску Лунга. Вуха у неї неспокійно здригалися, а погляд перебігав від однієї колони до іншої.

— Дерева, — шепнула вона Лунгу. — У них тут кам’яні дерева.

Коли вони зупинилися перед ченцем він привітав їх поклоном.

— Дозвольте вас познайомити, — сказав Барнабас Візенгрунд. — Це високоповажний лама цього монастиря, найбільш високопоставлений тут чернець.

Лама заговорив тихим голосом.

— Ласкаво просимо до монастиря місячного каміння! — переклав Мухоніжка Бену. — Ми дуже раді вас бачити. Прибуття дракона сповіщає, згідно із нашою вірою, важливу і радісну подію. Але настільки ж радісно для нас також те, що ми після довгої перерви знову можемо вітати під нашою крівлею Володаря драконів!

Бен здивовано перевів очі з ченця на професора. Барнабас Візенгрунд кивнув:

— Так, ти все правильно зрозумів. Володар драконів, гробницю якого показувала нам Зібеїда, тут бував, і не раз, наскільки я зрозумів зі слів мого друга. Вони навіть мають картину на згадку про це. Вона висить ось там.

Бен обернувся й підійшов до ніші, на яку вказував професор. Між книжковими полицями висіла велика картина, що зображувала дракона, який мчав із хлопчиком на спині. Позаду хлопчика було видно невеличку фігурку.

— Сірчана шкурко! — вигукнув Бен і схвильовано замахав малій кобольдисі, щоб та підійшла. — Дивись, вона дуже на тебе схожа, чи не так?

Лунг теж підійшов подивитися. Він із цікавістю витягнув голову над плечем Бена.

— І справді, Сірчана шкурко! — сказав він здивовано. — Схоже, це ти там намальована.

— І що ж тут дивного? — Сірчана шкурка знизала плечима, але не могла втримати задоволеної посмішки. — Дракони завжди любили кобольдів, це всім відомо.

— Мені впала в око одна відмінність, — тихо сказав Мухоніжка з плеча Бена. — У фігури на картині чотири руки.

— Чотири руки? — Сірчана шкурка підійшла до картини трохи ближче. — І справді, — пробурмотіла вона. — Але, мені здається, це нічого не значить. Ви тільки подивіться навколо. На цих картинах майже у всіх багато рук.