Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Джерело - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Джерело

Электронная книга - «Джерело». Краткое содержание книги:

Уявіть, що ви народилися у першій половині ХХ століття в США і раптом виявили, що люди, маючи радіо, газети, кораблі та літаки, досі живуть у будинках, зведених у грецькому стилі. Вони не сприймають нічого, крім фронтонів, химерних статуеток, карнизів та колон… Відмовляються бачити прогрес. Саме в такій ситуації опиняється головний герой роману — талановитий архітектор Говард Рорк. Він навіть не намагається відкрити оточенню очі на абсурдність ситуації, а просто виконує свою роботу. Таких як він — тих, хто має власну думку — суспільство кличе егоїстами, вважає «хворими» і неправильними. Перед ним зачиняють двері і всіляко намагаються виштовхнути подалі від епіцентру архітектурного життя. Що ж вчинить герой та чи справді бути егоїстом погано?
1 ... 91 92 93 94 95 96 97 98 99 ... 380
Перейти на страницу:

Протягом безсонних ночей він сформував чітке і впевнене рішення: він повинен закрити це питання негайно, повинен скористатися необґрунтованими надіями Франкона, перш ніж оголосять переможця конкурсу, повинен змусити Геєра піти геть і посісти місце старого. У нього залишалося кілька днів.

Він пригадав балаканину Франкона про Геєрову вдачу. Потім переглянув теки в Геєровому кабінеті та знайшов те, що й сподівався знайти. Це був лист від підрядника, написаний 15 років тому; в ньому було зазначено, що підрядник доклав чек на 20 тисяч доларів для містера Геєра. Кітінґ перечитав записи, що стосувалися тієї споруди: з'ясувалося, що будівництво коштувало більше, ніж мало коштувати. Це було того року, коли Геєр почав збирати колекцію порцеляни.

Геєр сидів у своєму кабінеті. Це була маленька темна кімната з таким важким повітрям, наче роками не провітрювалася. Темні панелі червоного дерева, гобелени, безцінні предмети старовинних меблів були бездоганно чисті, але в кімнаті чомусь тхнуло бідністю та гнилизною. На маленькому столику в кутку горіла одна-єдина лампа, освітлюючи п'ять вишуканих, коштовних чашечок зі старовинної порцеляни. Геєр сидів згорбившись та у тьмяному світлі вивчав чашечки з виразом безтямної, беззмістовної втіхи. Він ледь стенув плечима, коли старий слуга впустив Кітінґа, і збентежено кліпнув, але таки запросив його сісти.

Почувши перші звуки власного голосу, Кітінґ знав, що страх, який супроводжував його на вулиці, вже минув; його голос був холодним і непохитним. «Тім Дейвіс, — думав він, — Клод Штенґель, а зараз просто ще одна людина, яку слід усунути».

Він пояснив мету свого візиту, розітнувши застигле повітря єдиним стислим, закінченим абзацом думки, досконалим, наче коштовність із чіткими гранями.

— Тому, якщо завтра зранку ви не сповістите Франкона про свою відставку, — підсумував він, тримаючи листа двома пальцями, — це потрапить до Гільдії архітекторів Америки.

Він чекав. Геєр сидів непорушно, вирячивши безколірні очі й роззявивши досконалим колом рота. Кітінґ стенув плечима і подумав, чи не розмовляє він з ідіотом.

Потім губи Геєра поворухнулися і на тлі нижніх зубів блимнув блідий рожевий язик.

— Але я не хочу звільнятися, — простодушно сказав він, трохи роздратовано підскиглюючи.

— Ви повинні звільнитися.

— Я не хочу. Я не збираюся. Я — відомий архітектор. Я завжди був відомим архітектором. Я хочу, щоб люди перестали чіплятися до мене. Вони всі хочуть, щоб я звільнився. Я відкрию вам таємницю, — він нахилився вперед і ледь чутно прошепотів: — Можливо, ви не знаєте, але я знаю, він не може мене обдурити; Ґай хоче, щоб я пішов у відставку. Він думає, що зможе мене ошукати, але я бачу його наскрізь. Я його перехитрую. — Він тихо захихотів.

— Не думаю, що ви зрозуміли мене. Ви зрозуміли оце? — Кітінґ запхав лист у напівзігнуті Геєрові пальці.

Кітінґ дивився на тремтіння тонкого аркуша у Геєровій руці. Потім лист упав на стіл, і Геєрова ліва рука з паралізованими пальцями сліпо і безуспішно тицяла в нього, наче гачком. Він сказав, лигаючи:

— Ви не можете надіслати це до Гільдії архітекторів. Вони відберуть у мене ліцензію.

— Авжеж, — погодився Кітінґ, — відберуть.

— І про це напишуть газети.

— Усі.

— Ви не можете цього зробити.

— Я зроблю це — якщо ви не звільнитеся.

Геєрові плечі похилися до краю столу. Голова його залишалася над столом, нерішуче, наче теж готувалася щезнути.

— Не робіть цього, будь ласка, не робіть, — протяжно і без пауз заскиглив Геєр. — Ви милий хлопчик, ви дуже милий хлопчик, ви ж не зробите цього, правда?

Жовтий квадрат листа лежав на столі. Хвора Геєрова ліва рука потягнулася до нього, повільно підповзаючи до краю. Кітінґ нахилився вперед і висмикнув лист із-під руки.

Геєр дивився на нього, схиливши голову набік і роззявивши рота. Дивився так, наче очікував, що Кітінґ ось-ось вдарить його — стражденним, благальним поглядом, який казав, що він дозволяє Кітінґу його вдарити.

1 ... 91 92 93 94 95 96 97 98 99 ... 380
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)