Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча
- Автор: Селезнев Владимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-944-031-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча». Краткое содержание книги:
У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.
Для широкого кола читачів.
2) суфікси -ств-, -стви-, -еств-, -ени-(-ани-), -знь, -те-, -ч-, -ущ(-ющ-), -ащ-(-ящ-), -ейш-, -им-(-ом-), -енн-, -тель, -тельн-: свойство, пришествие, множество, строение, терзание, жизнь, битва, зодчий, сведущий, знающий, кричащий, говорящий, добрейший, гонимый, ведомый, откровенный, зритель, восхитительный;
3) двоскладові основи зі звичними для церковнослов’янізмів елементами бого-, благо-, добро-, зло-, суе-, чрево-, едино- та інші: богоугодный, благодать, добродетель, злоумышленник, суеверие, чревоугодие, единоначалие.
За лексичним ознаками всі церковнослов’янізми можна розподілити на кілька груп:
1) застарілі церковнослов’янізми (архаїзми). Вони відомі з поетичної мови XVIII–XIX століть і в сучасній літературній мові практично не вживаються: уста, персты, ланиты, перси, очи, глас, власы, длань, младость;
2) стилістичні церковнослов’янізми, що підкреслюють їх урочистість і піднесеність: хлад, врата, страж, влачить, воспеть, изобличить, содрогаться, попрать, присущим, священный, нетленный, вездесущий;
3) нейтральні церковнослов’янізми. Вони ввійшли в російську мову і не відзначені в ній ні як стилістично забарвлені, ні як застарілі: здравствуйте, сладкий, храбрый, главный, влага, одежда, плен, среда. У багатьох випадках власне давньоруський (давньоукраїнський) еквівалент виявився витісненим (так, до прикладу, тепер сприймаються як застарілі або побутують лише у просторіччі такі слова, як одежа, полон, середа);
4) церковнослов’янізми, що вживаються поряд із російськими варіантами і набули в мові іншого семантичного значення: ограда — огород, прах — порох, глава — голова, власть — волость, предать — передать, равнять — ровнять;
5) церковнослов’янізми, утворені від давньоруських (давньоукраїнських) слів, що змінилися лише фонетично, але зберегли початкову семантику: прибрежный (від берег), прохладный (холод), младенец (молодой), млекопитающее (молоко), вождь (вожак), освещение (свеча), древесный (дерево);
6) група церковнослов’янізмів, які нічим не виокремлюються на тлі решти лексики: глагол, лестница, льгота, истина, распри, нарекать.
Церковнослов’янізми третьої — шостої груп не сприймаються носіями сучасної російської мови як чужорідні, — вони настільки обрусіли, що практично не відрізняються від споконвічно російських слів. Ці слова вживаються в усіх стилях мови і здаються споконвічно властивими російській мові. У сучасній мові наших сусідів є безліч слів з ознаками церковнослов’янізмів. Точну їх кількість неможливо підрахувати.
Отже, як ми переконалися, літературна російська і книжна церковнослов’янська мови не просто є спорідненими, а перша фактично становить лінгвістичний клон останньої.
І в усній мові також
Варто зазначити, що церковнослов’янська мова вплинула не лише на писемну російську літературну мову, а й значною мірою і на розмовну. Дуже важливим є також факт наявності великої кількості церковнослов’янізмів в усній народній творчості, зокрема в російських билинах.
Дослідження текстів билин за записами XIX, XVIII і навіть XVII століть показали, що їхня мова і текст різко змінюються (всупереч старій думці про традиційну скам’янілість билинних текстів): змінюються зі століття в століття їхня лексика, фразеологія, граматика (залежно від часу запису, від належності оповідача до певного діалектного середовища тощо).
У пісенному російському фольклорі часто трапляються такі церковнослов’янізми, як “златой”, “младой”, “сладостный” та багато інших.
Церковнослов’янізми здавна дуже широко використовували в усному мовленні в Московській державі, а в XVIII столітті, наприклад, вони входили до складу розмовної мови дворянства і виконували нерідко номінативну функцію; також часто використовували їх правителі держави у зверненнях до народу, чиновники на різних державних зборах для надання мові особливої виразності та пафосу. В XIX столітті церковнослов’янізми зберігають свої попередні функції, але поряд з цим використовують у мові і для додання їй особливого божественного, переконливого звучання та красномовства.