Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча
- Автор: Селезнев Владимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-944-031-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча». Краткое содержание книги:
У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.
Для широкого кола читачів.
Однак він лукавив: перше російськомовне видання “Піноккіо”, як вже зазначалося, вийшло в 1906 році, коли А. Толстой уже був зовсім не маленьким (йому вже було 23 роки), а італійської мови він ніколи не знав. Та й перший “офіційний” переказ історії Піноккіо письменник почав набагато раніше — у 1922 році, перебуваючи ще на еміґрації. Саме тоді в Берліні вийшло російськомовне видання “Пригоди Піноккіо”, на якому зазначалося: “Перевод с итальянского языка Н. Петровской; переделал Алексей Толстой”.
Уже тоді “передєльщік” постарався на славу, скоротивши книгу К. Коллоді вдвічі, щоправда, зробивши у такий спосіб розповідь жвавішою і лаконічнішою. Однак на цьому “переказ” казки про дерев’яного хлопчика не закінчився. У К. Коллоді виструганий із поліна Піноккіо стає живим хлопчиком, пройшовши через важкі випробування (аж до життя в собачій будці) і поборовши в собі лінь, бажання збрехати, впертість тощо. Тобто читачам пропонувався дидактичний виховний роман. В А. Толстого ж Буратіно так і залишився дерев’яним, а росіянам таки варто знати, що їхній улюблений дерев’яний хлопчик був витесаний узагалі-то з чужого “поліна”.
Хотабич та джин
Ще один улюблений персонаж радянської піонерії — старий Хотабич — уже самим ім’ям вказує на своє нерадянське походження. І справді, не лише ім’я, а й сюжет радянський автор запозичив.
1900 року в Англії вийшла фантастична повість “Мідний глечик” відомого на той час письменника Ф. Енсті (псевдонім Томаса Енсті Ґатрі). А той, своєю чергою, надихнувся сюжетом однієї з казок “Тисячі і однієї ночі”, де простий смертний, нічого не підозрюючи, випускає із глечика джина, з яким, як потім виявилося, не так уже й легко впоратися.
Т. Ґатрі народився в Кенсінґтоні (передмістя Лондона) у 1856 році. Освіту здобув у Королівському коледжі, а потім у Кембриджі, після закінчення якого зайнявся юриспруденцією. Свою першу книжку він опублікував у 1882 році. Це була весела історія про батька і сина, які помінялися місцями, — “Шкереберть, або Урок для батьків”. Ця книжка, а потім і багато інших (“Чорний пудель”, “Скорочена Венера”, “Мідний глечик” та ін.) принесли Томасу Ґатрі славу одного з найкращих англійських гумористів. Його пародії і жарти гідно оцінили в журналі “Панч”, до роботи в якому Т. Ґатрі приступив, залишивши юридичну практику.
Радянська повість-казка Лазаря Лаґіна “Старий Хотабич” про пригоди юного піонера Вольки Костилькова і його друзів із джином на ймення Гасан Абдурахман ібн Хотаб (він же — старий Хотабич) була написана в 1938 році. Повість спочатку друкували частинами спершу в “Піонерській правді”, а потім у журналі “Піонер”.
Л. Лаґін запозичив у Т. Ґатрі тільки сюжет — сучасна людина знаходить арабського джина і той виконує її бажання, але в іншому між двома творами є відмінності. У Т. Ґатрі: джина, ув’язненого в мідний глечик царем Соломоном, звільняє молодий лондонський архітектор, якому не вистачає грошей для вдалого одруження. Джин спочатку йому допомагає, а потім виявляється вкрай сварливим типом і намагається вбити свого визволителя. У Л. Лаґіна джина Гасана Абдурахмана ібн Хотаба звільняє в радянській Москві піонер Волька і перековує старорежимного Хотабича в радянську людину. “Старий Хотабич” був створений у дусі типової радянської пропаганди: стандартні подарунки джина — палаци й коштовності — радянському піонерові не потрібні, а Хотабича він перевиховує.
Згодом книжка виходила в нових редакціях. Причиною були зміни, що відбулися в СРСР й у світі після 1938 року. Наступні редакції містять вставки антикапіталістичної спрямованості. Вихід першої редакції 1953 року припав на розпал так званої “боротьби з космополітизмом”, через що в ній містилися вкрай різкі випади на адресу імперіалізму, США, постколоніальної влади Індії тощо. Ця редакція мало відома, тому що в новій, випущеній через два роки, всі ці правки були вилучені, але були додані нові.
Версія 1955 року дещо більша за оригінал, оскільки цього разу були додані цілі розділи. Наприклад, у стандартній версії герої повісті потрапляють до Італії, яка страждає під владою Муссоліні, а в розширеній версії — під владою капіталістів. У редакціях 1953 і 1955 років автор не брав участі. На обкладинці і на останній сторінці він був позначений тільки як “Л. Лагин”, без розкриття повного імені та по батькові.