Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9502-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
У третьому томі «П’ять років гібридної війни» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» подається хроніка новин від кінця лютого 2015 року до 31 жовтня 2020 року.
У Москві була година пік, усе місто стояло в заторах, але наш мікроавтобус летів по виділеній смузі. Обабіч мчали машини супроводу з увімкненими блимавками. Гігантська колона, як стріла, розтинала столицю Росії. Не вірилося, що все це робилося через нас. Місто мало дуже красивий вигляд, шкода лише, що все це тільки декорації, які приховують сцени насильства.
Дорога закінчилася швидко. Якихось двадцять хвилин, і привілейований ескорт в’їхав на приватний аеродром. Ще здалеку ми вже могли розгледіти літак із жовто-блакитними смугами на корпусі. Колір Українського прапора, що негласно заборонений на території країни окупанта. Як же нам його не вистачало...
Залізний птах із рідного краю прилетів за нами. Юрій Данилович зі сльозами на очах вимовив: «Я за все життя на такому не літав ні разу, і ось він зараз прибув персонально за нами... З України... Рятувати! Хто я такий? Чим заслужив? Такого ніколи раніше не було. Нас не кинули...» Емоції було важко стримати. Вони рвалися назовні. Тряслися руки, і хотілося в істериці сміятися, до того все це здавалося неймовірним.
Люди, одягнені в чорні костюми, з мікрофонами у вухах, швидко курсували по злітній смузі туди й сюди, метушилися, перемовлялись. Але наші погляди спрямовувалися лише туди, де чекали земляки, які прилетіли нас урятувати. Двері мікроавтобуса відчинились, і співробітники ФСБ виштовхнули нас назовні, де стояв невеличкий на зріст чоловік. Старий тремтячим голосом запитав у того, котрий зустрічав, указуючи в бік літака: «Невже це там наші?» «Ваші», — відповів чоловік, який, як пізніше з’ясувалося, виявився Віктором Медведчуком, мерзотою, зрадником, одним із тих, хто організував війну, що забрала життя десяти тисяч ні в чому не винних жителів України. Він підштовхував старого бранця, обоє попрямували в бік літака. Трап повільно опустився, і з нього зі слізьми на очах вибігла Ірина Геращенко, героїчна жінка, яка займалася переговорним процесом щодо звільнення полонених, а за нею слідом прес-секретар президента Святослав Цеголко. За їхніми спинами скромно стояли люди, на обличчях яких сяяли щасливі усмішки, в тому числі журналісти, які знімали історичний момент, намагаючись особливо не заважати.
Після того як старий потонув в обіймах тих, які зустрічали, агенти Федеральної служби безпеки наказали рухатись і мені. Я підібрав наші баули і, нав’ючений, рушив до літака, де мене чекала домівка. Біля трапа мої емоції досягли свого піку. Сміх, сльози, радість і ейфорія. Страх, стрес, адреналін і невіра. Усе змішалося всередині, але ніяк не відобразилося зовні. Один крок на борт — і я вже на території моєї Батьківщини, вільний, серед своїх. Нас заводять до кабіни, де відразу ж дають у руки телефон і дарують можливість зателефонувати найріднішій людині на землі. Набираю завчений номер і кричу в трубку: «Мамулю! Не хвилюйся! Я лечу додому! Ми перемогли!»
Ми до кінця не усвідомлювали в ту мить, що з нами в дійсності відбувалося. Наш розум залишався у стані холодної готовності до щосекундної атаки та провокації. Усі почуття перебували у глибокій комі, а сприйняття світу тотально деформувалося.
В Україну поверталися вже зовсім інші люди, фатально травмовані, але не зламані. Здавалося, що останні сили в російському полоні ми зберігали саме для цієї миті. Літак почав набирати висоту. Кінець мукам. Ми летимо додому. Усе закінчилося. Воля.
Старий закричав: «Прощай, немытая Россия!»
Зведення новин
За добу в зоні проведення антитерористичної операції шестеро бійців отримали поранення.
Про це повідомив речник Адміністрації президента з питань АТО полковник Андрій Лисенко.
15 червня 2016 року
Зведення новин
Внаслідок обстрілу позицій сил АТО під Маріуполем біля села Павлопіль загинули двоє бійців 56-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ.
Про це повідомляє Тиждень.ua з посиланням на власні джерела.
За добу в зоні проведення антитерористичної операції двоє військових загинули, ще 7 зазнали поранень.
Про це повідомив речник Адміністрації президента з питань АТО Андрій Лисенко.
16 червня 2016 року
Зведення новин