Світло Парижа
- Автор: Браун Элеонор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Ранок: Фабула
- ISBN: 978-617-09-3333-1
- Переводчик: Татьяна Мухамедшина
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Світло Парижа». Краткое содержание книги:
— Знаєте, — промовив Генрі замислено, погладжуючи бороду, — мені знадобилось багато часу, щоб її покинути. Бракувало достатньої причини. Гадав, нам треба боротись, кидати грубі слова в обличчя, плакати.
— Цілком певна, що так має бути, коли хочеш отримати розлучення в моїй родині. Коли не хочу засмутити членів кантрі-клубу, мушу мати вагому причину для цього.
— Цього досить. Бути нещасливою — вагома причина.
— Невже? Щастя скороминуще. Можу бути щасливою сьогодні й нещасною завтра. І це залежить від багато чого, чим ми не можемо керувати: від погоди, транспорту, поведінки інших людей.
Генрі похитав головою. — Я не те хотів сказати. Не маю на увазі поганий або гарний настрій. Його перепади залежать від погоди. Однак, коли ви щасливі глибоко всередині, коли ви встаєте з ліжка й збираєте енергію для того, щоб вилізти з нього, або коли кожен день для вас — нові можливості, це дві різні речі. Це не міняється через грозу або через те, що хтось нагримав на вас у черзі.
— Думаю, так, — відповіла я. Хоча чомусь не хотіла поступатись. Я так довго вважала, що моє нещастя нічого не важить, так довго тримала його під водою, топила, що, приймаючи його важливість, мусила визнати, що моє життя було б марнуванням часу.
— Дозвольте мені вас спитати. Чому ви одружилися з ним?
— Батьки цього хотіли, — сказала я і раптом замовкла. — А ще боялась, що ніхто мене не захоче.
Очі Генрі розширились, але він нічого не сказав.
— Жила сама. В мене була робота. Я утримувала себе. Але була метафоричним тягарем. Матері було важко казати своїм знайомим, що мені майже тридцять, і я досі одна, у той час як їхні доньки давно одружені і більшість із них мають дітей. Мої невдачі щодо її планів примушували її думати, що вона погана мати, і їй було незручно.
— Ви говорите це так, ніби пробачаєте її.
— Це не її провина. — Я здвигнула плечима. — Від неї хотіли того самого, коли вона зростала.
Генрі дивився на мене великими очима, серйозно й уважно. — Гадаю, ви звертаєте занадто багато уваги на те, що кажуть інші, і нехтуєте власною думкою.
— Дозвольте поставити вам питання, — сказала я, трохи наїжачившись. — Чи було вам легко розірвати ваш зв'язок? Чи ви прокинулись одного ранку й вирішили, що це все не для вас? Просто взяли й пішли?
— Звичайно, ні. Страждав, відверто кажучи, багато років. А розмисливши, зрозумів, що чекав надто довго. Знав про це раніше, ніж дозволив собі зрозуміти, якщо в цьому є хоч трохи сенсу.
— Тоді чому ви змушуєте мене поспішати? — спитала вона. — І крім того, те, що правильно для вас, необов'язково буде правильним для мене. Може, Філіпові й мені призначено бути разом. Може, мені треба перестати бути заглибленою в себе й чутливою до власних переживань, треба повернутись до початку й переробити все.
— Можливо, — відповів Генрі. — Кохаєте його? — спитав він.
Я зітхнула, видихнула повітря в ніч. — Не знаю, — відповіла. Було б щось на кшталт зради сказати «ні». І звідки знаєш, що любиш когось? Того, з ким живеш так довго. Філіп був фактом у моєму житті.
— А колись кохали? — спитав він м'яко.
— Звичайно, — відповіла я з упевненістю, якої не відчувала. Було неправильно питати про це того, хто розчарувався у стосунках, печального, розгніваного й розбитого, бо він не пам'ятає, як це було тоді, коли вони кохали одне одного. Приціл 20 на 20 і таке інше. Я розуміла, Філіп приваблював мене тим, чим приваблював усіх інших: чарівністю й викарбуваними рисами обличчя, досконалим волоссям і тим, що міг запропонувати тост на кожен випадок. Знала, що відчула полегшення, коли він запропонував мені вийти за нього заміж: ця частка мого захоплення була вдячністю, бо я була закохана в саму думку про одруження й родину. Думку допасуватись до всіх, робити те, що роблять усі, чого від мене хотіли, замість того, щоб дозволяти іншим мене принижувати. Однак ми ледве знали одне одного. Я кохала образ, що він мені представив, він, натомість, тримав мене на відстані. Наші заручини були короткі, а потім, коли він отримав, що хотів, дружину з соціальним родоводом, яка дозволить йому критикувати себе, коли він почуватиметься приниженим, а також гроші, що підтримають його родинний бізнес, коли ми почали жити разом і не змогли сховати одне від одного нашої справжньої суті, я прийшла до розуміння, що не кохаю його, а досить часто він мені навіть не подобався, і, словами грубої правди, він почувався щодо мене так само.