Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Якби ця повість була написана в 1990-х, а не в 1960-х роках, то чи взяв би Солженіцин за місце дії Ташкент, не звертаючи уваги на вразливість місцевого населення? Чи зміг би він настільки придушити узбецький наратив, як він це зробив у 1968 році? Наприкінці XX століття російський шпиталь, розміщений у столиці Узбекистану, сприймався б місцевим населенням як іноземний, такий, що обслуговував російську меншість, як нагадування про колоніальне панування або (малоймовірно) як доброчинний шпиталь, створений росіянами. Накладаючи на землю узбеків російську перспективу в 1960-х роках, Солженіцин опинився в тому самому імперському таборі, що й англійські та французькі письменники, які зображали Африку з патерналістською зверхністю 52.
Справді вражає, що основні біографи Солженіцина і критики, які писали про його творчість, починаючи від Жореса Медведева до Майкла Скеммелла (Michael Scammell) і від Олександра Янова до Гаррієт Мурав (Harriet Murav), зовсім не торкнулися колоніалістського аспекту цього твору Солженіцина. Така прогалина у сприйнятті промовисто свідчить про поширеність idees recues не тільки в часи Флобера, а й у часи Солженіцина. Цікаво, що в різних виданнях праць Солженіцина є додатки й вилучення, які вказують, що із зміною політичної карти Азії письменник або його видавець вважали за необхідне перефразувати окремі уривки. У першому російському виданні «Ракового корпусу» і в англійському перекладі цієї повісті Ребекки Франк говориться про СРСР як про сферу інтересів Росії, і це місце було вилучене в російському зібранні творів Солженіцина, з якого наводяться цитати цього розділу. Фразу «Багато наших цвинтарів на Алтаї… і в новосибірській області… жахливо запущені… Чи це ознака нашого національного характеру?» можна знайти у першому виданні «Ракового корпусу», але не в зібранні творів 53. Можливо, автор вважав надто ризикованим зараховувати Алтайський край до російських земель і тому взагалі усунув згадку про російський національний характер.
У своєму інтерв’ю, даному в 1995 p., російський контрадмірал В. І. Алексін пояснив, «якого флоту Росія потребуватиме» у 1990-х роках і пізніше 54. Згідно з Алексіним, Росії потрібний флот, який контролюватиме Арктику, бо «хто контролює Арктику, той керує світом». Крім того, Росія потребує такого флоту, який дасть їй змогу утримувати вкупі території Російської Федерації. Якщо цієї мети не буде досягнуто, вказує Алексін, Росія «відкотиться назад до часів, що були до Петра І». Це нагадує зауваження, висловлене Франсуа Міттераном у 1957 р.: «Без Африки Франція не матиме історії в XXI столітті» 55. Слова як Алексіна, так і Міттерана говорять про страх колоніальних держав, що із втратою колоній вони стануть менш успішними і погіршиться їхній образ. «Раковий корпус», попри гідне пошани викриття злодіянь комунізму, є також умілим зображенням прагнення до підкорення і утримання колоній, яке так заплямувало російську історію. Тоді як у поглядах президента Міттерана з часу, як він зробив свою заяву, сталися великі зміни, немає жодних ознак того, що подібної зміни зазнали також погляди Солженіцина, не кажучи вже про Алексіна.
ПРИМІТКИ
1. Said, Culture and Imperialism, 175.
2. Александр Солженицын, Раковый корпус, Собрание сочинений, т. 4 (Paris: YMCA Press, 1979). Усі цитати в тексті наводяться за цим виданням, якщо не вказано інше.
3. Abraham Rothberg, Aleksandr Solzhenitsyn: The Major Novels (Ithaca, NY: Cornell Univ. Press, 1971).
4. Там само, 184-85.
5. Edward A. Allworth, The Modern Uzbeks: From the Fourteenth Century to the Present (Stanford, CA: Hoover Institution Press, 1990), 200–201; та Seton-Watson, 442 і далі.
6. M. Вахабов, Ташкент в период трех революций (Ташкент: Государственное Издательство Узбекской ССР, 1957), 8–9; і H. B. Paksoy, «Muslims in the Russian Empire: Response to Conquest,» Studies in Comparative Communism 19, nos. 3–4 (Autumn / Winter 1986).