Джури козака Швайки
- Автор: Рутківський Володимир Григорович
- Серия: Джури #1
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-98-6
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Джури козака Швайки». Краткое содержание книги:
Його дивовижні герої — Грицик та малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невловимий козак Швайка зі своїм вірним вовком Барвінком та їхні численні друзі — з честю виходять із найскладніших ситуацій.
А небезпека чигає на кожному кроці, а надто, коли ти зважився підняти шаблю на могутню татарську орду, а за твоєю спиною — майже нікого...
Дід Кібчик мимоволі зиркнув туди, де під кущами стогнали поранені.
- Немає правди в цьому світі, - поскаржився він. - Такі молоді хлопці - і гинуть. А такі шкарбани, як я, чомусь тримаються.
Два дні після битви бродили козаки у плавнях. Шукали тих, хто, може, ще подавав ознаки життя. Проте таких було мало.
Десь навіки залишився в очеретах Остап Коцюба, нащадок останнього великокняжого дружинника. Разом з ним полягло й двісті його товаришів, що захищали найближчі підступи до козацького острова. Жоден з них не повернувся. Але й ординці не пройшли.
Не було й Мацика з товаришами. На відміну від воронівців, вони ще не звикли до плавнів, тож боялися трясовини не менше, ніж татари. Тому й вирішили не переходити з одного острівця на інший, а закріпитися на одному. Там вони й билися, обклавшись очеретяними кулями. Билися, аж доки ординці підпалили кулі. Так і згоріли живцем Мацикові товариші, віддавши перевагу вогню перед трясовиною.
- А куди ж дивився Мацик? - гарячкував перев’язаний з голови до ніг Вирвизуб. - Він уже ж ніби звик до плавнів. Чому не вмовив хлопців перебиратися на інший острів?
- Мабуть, загинув серед перших, - висловив здогад Швайка.
Вирвизуб теж втратив майже всіх братчиків. Але вони не дозволили ординцям зайти за спину Остаповим сотням.
Де саме бився Швайка - ніхто не знав. Проте кожен з козаків стверджував, що в найскрутніші хвилини поряд з ним був саме Швайка.
Живими лишилися близько чотирьох сотень козаків. Та й то, більша половина з них поки що не могла рухатися.
- Не доведи Господь, татарва знову наскочить, - бідкався Вирвизуб. - Як тоді будемо боронитися?
- Не наскочить, - заспокоїв його Швайка, котрий тільки-но повернувся зі степу. - Навпаки, вони бояться, щоб ми цього не зробили.
Санько з Грициком ходили набурмосені і навіть не дивилися на діда Кібчика зі Швайкою.
- Ич, понадувалися, як жабенята перед дощем, - кепкував з них Вирвизуб. - Вони вам, діду, цього не пробачать. Як тільки візьмуть віжки в руки - вас першого потурять з плавнів.
- Дай-но Боже, - посміхався дід Кібчик. - Хай збудують мені хатку десь неподалік, покличу я небогу Мокрину та й будемо удвох хазяйнувати… А ви приходитимете до нас на вареники.
- Е, щось ви, діду, не того… - заперечив Вирвизуб. - Ви ж нещодавно були проти того, щоб жінки хазяйнували на острові.
- Та я ж не про козацький острів кажу, - заперечив дід Кібчик. - Я плавні маю на увазі. Оно, коли ми ще молодими стояли за канівськими засіками, то неподалік і сім’ї деяких наших братчиків жили. Наскочать татари - жінки з дітьми в лози біжать, а братчики - до засіків. Відіб’ємося - знову сім’ями живуть.
- Чом же ви там не залишилися? - запитав Вирвизуб.
- Чому ж не залишилися? - заперечив дід Кібчик. - Залишилися. Там і досі ті сім’ї живуть. Тільки ж ми за Хаджі-гірея трохи замирилися з татарами, тож і розійшлися по домівках. А тепер, бач, знову орда сказилася… То от я й думаю - чом би й тут такого не запровадити?
- Еге ж, тут нашим є де розвернутися, - згодився Вирвизуб. - Тут багато таких місць, що не тільки татари, а й комарі не знайдуть.
- Отепер люд уже посуне в плавні валом, - вів своєї дід Кібчик.- От збереться нас тисяч зо п’ять - тоді найближчі орди нас як вогню боятимуться. А стане тисяч з п’ятнадцять - тоді й далекі будуть не страшні…
- А я от про що думаю, діду, - втрутився Швайка. - Схоже, Остап мав таки рацію. Татари обійдуть нас стороною - і спробуй поганятися за ними. Ні, треба придивитися до його Хортиці. Плавні там не згірші тутешніх, а острів куди кращий.
- Це правда, - згодився дід Кібчик. - Наші предки там завжди зупинялися, коли рушали на турків.
- Атож. І головне - татари як на долоні. Не встигнуть і висунутися з Перекопу - а ми вже їм у бік цілимося. А коли що - можемо й до Криму увірватися, розквитатися за всі грабунки.
- Воно буцім і гарно, - почухав потилицю Вирвизуб. - Звісно, будемо їм, як кістка в горлянці. Тільки ж тоді важко нам буде - вони всією силою наваляться.
- Нічого, - заспокоїв його дід Кібчик. - Міцні будемо - не здолають. А поки годі про це. Треба степ стерегти. А то ж раптом вилетить орда з-за Перекопу - а ми тут боки відлежуємо.
- Ваша правда, - погодився Швайка.