Євангелія від Ісуса Христа

�х випадках — мовчанка, що йому ліпше не піддаватися, як ми тепер би сказали, на провокації, навіть такі брутальні, як ця, а могло дійти й до ще гіршого: адже Пастиреві нічого не варто було припустити, що, розітнувши Бога, вони знайшли б у Ньому Диявола. Ісус пішов шукати вівцю, що збиралася окотитись, там принаймні на нього не чатували несподіванки, ягня, яке народиться, нічим не відрізнятиметься від інших ягнят, створене за образом і подобою матері, яка, у свою чергу, є точною копією своїх сестер, існують такі істоти, які не носять у собі нічого іншого, крім тихомирної і безсумнівної спадковості. Коли він знайшов вівцю, вона вже народила ягнятко, що здавалося складеним з одних ніг, а мати легенько тицяла в нього мордочкою, намагаючись допомогти йому підвестися, але бідолашний малюк, розгублений і ошелешений, лише посмикував голівкою, ніби намагався знайти найкращий кут, під яким він міг би роздивитися світ, у який щойно прийшов. Ісус допоміг йому зіп’ястися на ніжки, намочивши руки в нутряних життєвих соках вівці, але це його не збентежило, життя в полі разом із тваринами багато чого навчає, що слина, що слиз — усе одно, а ягнятко народилося таке гарненьке, з кучерявим руном, і його рожева мордочка, шукаючи молоко, вже нетерпляче тицялася в соски матері, про які воно не мало жодного уявлення, коли перебувало в її лоні, справді-таки жодне створіння не може нарікати на Бога, адже відразу по народженні Він дає йому змогу побачити стільки всього корисного. Дещо віддалік Пастир підняв шкуру козеняти, натягнуту на каркас із палиць у вигляді зірки, оббіловану тушку він обгорнув чистою ганчіркою і поклав у торбину, щоб посолити м’ясо, коли отара зупиниться на ночівлю, крім тієї частини, яку Пастир залишив собі на вечерю, бо Ісус уже сказав, що не їстиме м’ясо тварини, в якої він, сам того не бажаючи, відібрав життя. Для віри, яку він сповідує, і для звичаїв, яким підкоряється, така гидливість не може бути виправдана, адже на вівтарях Господа щодня вбивають сотні й тисячі таких створінь, а надто в Єрусалимі, де щодня навалюють гекатомби принесених у жертву тварин. Проте якщо глибше подивитися на випадок із Ісусом, на перший погляд, непоясненний в обставинах того часу й місця, то він напевне пояснюється його вразливістю, пригадаймо, що зовсім недавно трагічно помер його батько, такими ще свіжими були його спогади про те, що сталося у Віфлеємі менш як п’ятнадцять років тому, й нам залишається тільки дивуватися, що цей хлопчина після такого зберіг свій здоровий глузд неушкодженим, що вціліли коліщатка механізму, закладеного в його мозок, хоча жаскі сновидіння досі його катують, і якщо ми про них давно не згадували, то це аж ніяк не означає, що вони дали йому спокій. Коли страждання Ісуса долають певну межу й доходять до такої напруги, що передаються навіть отарі, яка прокидається посеред ночі з відчуттям, що її зараз пошлють під ніж, Пастир обережно розбуджує його, запитуючи: Що з тобою, скажи мені, що з тобою? — й Ісус виривається з чіпких обіймів кошмару, щоб припасти до нього, як припав би він до грудей свого безталанного батька. В один із перших днів їхнього знайомства Ісус розповів Пастирю про те, щó йому сниться, намагаючись, проте, приховати коріння й причини своїх нічних мук, але Пастир йому сказав: Облиш, можеш не розповідати мені про свій сон, я все знаю і знаю навіть те, щó ти намагаєшся приховати від мене. Це було ще в ті дні, коли Ісус дорікав Пастирю за його безвір’я та інші вади й лукаві риси характеру, які також проявилися — даруйте, що ми повертаємося до цієї теми, — в його намаганнях розбудити сексуальні інстинкти Ісуса. Але ми вже знаємо, що в Ісуса не було нікого на світі, крім його родини, яку він покинув і яку вже почав забувати, крім матері, яка завжди залишається матір’ю, тією, котра подарувала нам життя, хоч і бувають такі хвилини, коли хочеться їй сказати: І навіщо ти народила мене на світ? — крім матері, він іноді згадував лише сестру Лізію, невідомо чому, але пам’ять у кожної людини має свої особливості, які пояснити важко, й сама визначає, кого їй пам’ятати, а кого забувати. За таких обставин Ісус зрештою прихилився до Пастиря, і зрозуміти його неважко, ви тільки спробуйте уявити собі, що ви сам-один у світі віч-на-віч зі своєю провиною, і раптом поруч із вами з’являється чоловік, який знає про неї, і не прикидаючись, ніби прощає те, чого простити не можна, навіть якби він мав таку можливість, чоловік, що ставиться до вас справедливо, осуджує вас за те, за що слід осуджувати, і хвалить за те, за що можна вас похвалити, тобто належно оцінює ту частинку вашого «я», де в оточенні моря провин ще зберігається ваша невинність. Ми вирішили саме тепер, скориставшись із нагоди, дати всі ці пояснення, аби добре зрозуміти, чому Ісус, у всьому такий відмінний від свого брутального хазяїна і наставника, все ж таки залишався з ним до своєї зустрічі з Богом, про яку ми вже згадували, але якої йому довелося чекати довго, адже Бог не з’являється перед простим смертним, якщо в Нього на те немає вельми поважних причин.