Тема для медитації
- Автор: Кононович Леонід
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Кальварія»
- ISBN: 966-663-209-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тема для медитації». Краткое содержание книги:
Це роман-вир, котрий затягає, допоки не дочитаєш його до останньої сторінки. Роман про всіх і для всіх, хто здатен відчувати.
Капот зім’яло; пролунав страшенний гуркіт і виск понівеченого металу; звівшись на лікоть, Юр побачив, як з мотора повалив дим, а потім у салоні затанцювали багрові язики полум’я.
Стоян застряв між кермом і сидінням; він борсався й борсався, намагаючись вирватися з тісної коробки авта, одначе кермо впиралося йому в груди, й коли машина почала горіти, він страшенно закричав, обома руками відбиваючись від огню, котрий охопив його з ніг до голови; й тоді Юр засміявся, сидячи на дорозі й наглядаючи, як жовте вировисько полум’я з ревом і гудінням вихлюпується крізь вікна, і сміявся дужче й дужче, — аж попід ребрами зненацька щось неначе відірвалося од того сміху, й він захлинувся, почуваючи, як легені заливає щось липке й солоне; а коли авто вибухнуло стовпом сліпучо-білого вогню, то він закашлявся і кров бурхнула йому на груди, й потекла додолу, звиваючись у пилюзі довгими чорними патьоками...
... та з певністю можна сказати тільки одне: смерть — це темний об’єкт, який лежить у центрі незримого кола. Людина живе доти, доки перебуває по цей бік межі; вона жива й тоді, коли зупиняється на краю оцього містичного кола, накресленого якоюсь могутньою рукою; однак переступивши цю границю, вона помирає, хоча навзір може й далі виглядати живою. Вирізнить таку істоту з-поміж загалу можуть лише дуже досвідчені медики або ж ясновиди, яких зазвичай прозивають ворожбитами, — перші помічають ознаки, що свідчать про загасання біологічних процесів, другі бачать самісіньку смерть, яка стоїть за плечима і чекає на свою жертву. Інколи смерть сповіщає про свій прихід: той, хто увійшов у це містичне коло, бачить сон, або ж видіння, котре тлумачиться ним, як поява смерти. Людину, яка ступила на межу, можна ще врятувати; людину, яка побачила свою смерть порятувати неможливо, бо насправді вона вже мертва; переступивши містичне коло, вона увійшла в зону смерти і рухається до центру, де причаївся безформний темний об’єкт. Що наступає далі, не знає жодна жива душа. Дехто каже: пробудження. Інші кажуть: нове життя. Ще хтось каже: розпад тіла й свідомости, деструкція, хаос... З певністю на це запитання не може відповісти жодна людська істота; й саме у цьому криється трагізм нашого буття, яке завдяки своїй невизначеності видається позбавленим сенсу, жорстоким і сповненим страшного чорного абсурду.
VIII
... отямився посеред цілковитої темряви. Нічого не розуміючи, він струснув головою, а тоді ширше розплющив повіки — й нарешті уздрів сліпий квадрат вікна, який насилу вирізнявся у глухій пітьмі, й поволі збагнув, що він перебуває в хаті, що тіло його важке й негнучке, мов камінь, і треба прикласти неабияких зусиль, аби поворухнути ногою чи рукою. Свідомість продовжувала метатися по всіх усюдах, не тямлячи, що ж це пробудило її до життя; й тоді за вікном знову пролунав тонкий нестерпний крик, який тональністю скидався на дзвін кришталевої чаші, — й зачувши цей поклик, він хутко зірвався на ноги і спинився, почуваючи, як дрібно-дрібно тремтять руки.
Пора, сказало щось у глибині його свідомости.
Він безтямно заозирався навкіл, а далі, рухаючись немов сновида, підійшов до покутя й дістав із-за образів тяжкий згорток. Папір зашурхотів у його руках, порушуючи тишу голосним лопотінням — і серед глухого мороку засяяло, заструмувало червоне, мов жар, намисто, яке палахкотіло ізсередини своїм власним огнем. Якусь хвилю він дивився на нього, силкуючись пригадати, що ж це таке й навіщо воно йому здалося б, а відтак поклав його до кишені, застебнув її і, хилитаючись із боку на бік та грюкаючи дверима, потяг надвір.