Садівник з Очакова
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-051-3
- Переводчик: Тетяна Наумко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Садівник з Очакова». Краткое содержание книги:
«А раптом Колян прочитає записку? — занепокоївся подумки Ігор. — Хоча… там немає нічого особливого, тільки прохання пожаліти його по-справжньому…»
— На ось, ще й це візьми! — Ігор передав другу золотий годинник.
— Дорогий подарунок, — прошепотів Колян.
— Будемо вважати, що обмінялися. Ти мені — ноутбук, я тобі — годинник. Він, до речі, тут стоїть, але там ітиме і точний час показуватиме.
На вулицю вийшли близько опівночі. Колян у старій міліцейській формі з темною шматяною сумкою в руці, а Ігор у спортивному костюмі та шкіряній куртці.
— Сміливіше! — спробував додати бадьорості своєму приятелю, обличчя якого виражало що завгодно, окрім бадьорості й упевненості.
Обабіч вулиці тягнулися будинки. Вікна в них не світилися. Ігор розглядав їх, ніби вперше побачив. Може, й справді вперше? Раніше він завжди дивився лише вперед, чатуючи на вогник перед ворітьми винзаводу, а будинки і паркани помічав лише бічним пасивним зором. Тепер ним оволоділа дивовижна свобода — він міг дивитися куди завгодно. А от Колян йшов, дивлячись перед собою, неначе загіпнотизований.
У якийсь момент Ігор помітив, що темрява погустішала і будинки пропали.
Він різко зупинився.
— Я далі не піду, — сказав приятелю. — Ти підеш сам!
Колян також зупинився, тільки трохи попереду.
— Я тепер сам? — перепитав він.
— Ну, не зовсім. Тебе скоро зустріне Іван Самохін. Передай йому від мене вітання. Так, і найголовніше: форму ніколи не знімай, це тепер твоя друга шкіра. Без неї пропадеш!
Не промовивши жодного слова, Колян рушив уперед, і за кілька хвилин темрява проковтнула його.
Ігор стояв, вслухався, вдивлявся. Потім обернувся і швидким кроком пішов назад. Йшлося йому швидко і зручно, і дивовижно легко. На ногах були невагомі китайські кросівки.
«Цікаво, китайці вміють і кирзові чоботи такими легкими робити?» — подумалося йому.
Обабіч знову з’явилися будинки. Світло в їхніх вікнах, як і раніше, не світилося.
***
Колян вийшов до освітленого майданчика перед зеленими воротами Очаківського винзаводу. Нерішуче зупинився. Озирнувся.
Ворота з рипом відчинилися, Колян позадкував у темряву. З воріт з шумом виїхала старенька вантажівка, розвернулася, виїхала на дорогу, яку можна було роздивитися тільки при світлі фар, і стала віддалятися від Коляна.
Ворота зачинилися. Кілька хвилин було тихо, та потім слух настороженого Коляна знову різонув скрип воріт. Тільки цього разу він був коротший. Вийшов хлопець з важкою ношею на плечі. Ворота зачинилися, хлопець опустив дивний, вочевидь важкий мішок під ноги, і він заворушився, ніби в ньому лежало живе порося.
Колян придивився до хлопця, до його мішка.
— Ти Іван? — гукнув з темряви.
— Так, — відповів хлопець.
Колян підійшов.
— Тобі привіт від Ігора! — сказав.
— Спасибі.
Колян важко зітхнув. Треба було щось говорити, щоб полегшити знайомство.
— Важкий? — спитав Колян, показуючи на мішок.
Іванко кивнув головою.
— Давай допоможу, — Колян нахилився над мішком.
Іванко охоче допоміг Коляну завдати міх з вином на праве плече, і вони рушили темною, невидимою дорогою, слідом за вантажівкою.
— Маю записку для Валі, — неголосно сказав Колян. — Ти мене до неї відведеш?
— Завтра вранці, — пообіцяв Іванко Самохін. — Їй зараз важко, але чоловіків у формі вона любить. А зараз до нас підемо. Мама обіцяла бичків насмажити. Поки що у нас заночуєте. Вина вип’ємо для міцнішого сну!
— Якого вина? — здивувався Колян.
— Та цього, — Іванко поплескав долонею по мішку, і міх захитався на Коляновому плечі. — Білого, кислого… Ваш друг його полюбляє! Його можна й не закусувати. Після нього такі сни бувають, шо ліпші від будь-якого кіно!