48 законів влади

У грудні 1925 року мешканці розкішного готелю в Палм Біч, що у Флориді, з цікавістю дивилися, як у роллс-ройсі з водієм-японцем приїхав таємничий чоловік. Протягом кількох наступних днів вони придивлялися до цього ставного чоловіка, який ходив із елегантною тростиною, цілодобово одержував телеграми і був небагатослівним. Удалося лишень довідатися, що це граф Віктор Люстіґ, який належить до однієї з найбагатших європейських родин.

Уявіть собі їхнє здивування, коли Люстіґ якось підійшов до одного з найменш іменитих пожильців готелю, пана Германа Лоллера, очільника машинобудівної компанії, і почав з ним розмову. Лоллер розбагатів нещодавно, отож для нього було дуже важливо налагодити соціальні контакти. Підлещений, він трохи перелякався, адже опинився в присутності такої непростої людини, яка чудово говорила по-англійському з легким іноземним акцентом. У наступні дні вони стали друзями.

Бесіду в основному підтримував Лоллер, який якось увечері визнав, що з бізнесом йому не щастить, а клопоти, власне, тільки починаються. У відповідь Люстіґ також зізнався новому другові, що в нього теж поважні проблеми з грішми, бо комуністи захопили маєток сім’ї і всі статки. На щастя, він знайшов вихід: «грошоробна машина». «Ви фальшивомонетник?» — прошепотів шокований Лоллер. Люстіґ заперечив і пояснив, що за допомогою таємного хімічного процесу його пристрій міг продукувати дублікати банкноти з абсолютною точністю. Покладіть до пристрою долар, і за шість годин маєте два — і обидва справжні. Далі він розповів, як пристрій тайкома вивезли з Європи, як над ним працювали німці, аби підірвати британську економіку, як він упродовж кількох років допомагав графові вижити тощо. Лоллер почав наполягати на демонстрації пристрою, друзі подалися до номера Люстіґа, де граф показав незвичайну скриньку з червоного дерева з численними прорізами, ручками і циферблатами. Лоллер спостерігав, як Люстіґ уклав до скриньки долар. Уранці Люстіґ витягнув дві купюри, ще вологі від хімікатів.

Люстіґ дав купюри Лоллерові, а той поспішив із ними до місцевого банку, де їх прийняли як справжні. Тепер бізнесмен почав гарячково благати Люстіґа продати йому пристрій. Граф пояснив, що це єдиний екземпляр, і тоді Лоллер підняв ціну до 25 000 доларів, на ті часи чимала сума (сьогодні це більше за 400 000 доларів). А Люстіґ однаково вагався: йому здавалося, що він учинить негарно, змушуючи друга стільки платити. Зрештою, він погодився продати. Люстіґ сказав: «Байдуже, скільки ви мені заплатите. Ви за кілька днів усе собі відшкодуєте, дублюючи свої гроші». Люстіґ змусив Лоллера присягнутися, що ніколи нікому не розповість про пристрій, після чого взяв гроші. Пізніше того ж дня він виїхав із готелю. Через рік, після численних даремних спроб дублювати гроші, Лоллер пішов до поліції з історією про те, як граф Люстіґ обдурив його за допомогою пари доларових купюр, якихось хімікатів і скрині з червоного дерева.