Пастка-22

Єдиним, хто мешкав з капеланом на лісовій галявині, був капрал Вітком, його асистент. Капрал Вітком, атеїст, був невдоволеним підлеглим, який вірив, що здатний виконувати обов’язки капелана значно краще, ніж сам капелан, і тому вважав себе обділеною жертвою соціальної несправедливості. Він мешкав в окремому наметі, такому ж просторому та квадратному, як і капеланів. Переконавшись, що йому все зійде з рук, він ставився до капелана з відвертою грубістю і зневагою. Їхні намети стояли на віддалі чотирьох-п’яти футів один від одного.

Саме підполковник Корн отак закроїв капеланове життя. Однією з добрих причин поселити капелана поза межами штабного будинку було припущення підполковника Корна, що коли той мешкатиме в наметі, як і більшість його парафіян, то йому буде легше з ними зійтися. Наступною доброю причиною було те, що постійна присутність капелана при штабі полку створювала для штабних офіцерів незручності. Одна річ — підтримувати зв’язок із Господом, і всі ставились до цього прихильно; зовсім інша річ — коли Він вештається поруч усі двадцять чотири години на добу. Загалом, як пояснив підполковник Корн майорові Денбі, тривожному й вирлоокому офіцерові з оперативного відділу, капелан не перепрацьовувався; він мав лише вислуховувати розповіді про чужі біди, ховати загиблих, відвідувати прикутих до ліжка та служити відправи. Вже й похоронів не було надто багато, зауважив підполковник Корн, оскільки спротив німецьких винищувачів практично припинився, а за його оцінками, майже дев’яносто відсотків льотчиків, що таки гинуть, роблять це за лінією фронту або ж просто зникають у хмарах, а в таких випадках позбуватись останків капеланові не доводиться. Відправи також його не перевтомлювали, адже відбувались тільки раз на тиждень у штабному будинку, а відвідувало їх надто мало людей.

Як не дивно, з часом капелан полюбив жити на лісовій галявині. Його з капралом Віткомом забезпечили всім необхідним, аби лиш ні один, ні другий не посилався на брак вигод і не домагався дозволу перебратися до штабного будинку. Капелан снідав, обідав та вечеряв по черзі у восьми їдальнях ескадрильї, кожний п’ятий день він обідав у їдальні для рядових, а кожний десятий — в офіцерській їдальні при штабі. У себе вдома, в штаті Вісконсин, капелан залюбки займався садівництвом, і тепер його серце втішалося розкішною картиною рясноти і плодючості щоразу, коли він споглядав колючі гілки низькорослих дерев, траву до пояса і чагарники, що оточували його стіною. Навесні він потай мріяв посадити бегонії та майорці на вузенькій грядці навколо намету, але його стримував страх перед злобою капрала Віткома. Капелан насолоджувався відлюдністю і спокоєм цього зеленого довкілля, життя тут заохочувало до споглядання та роздумів. Тепер до нього приходило зі своїми жалями менше людей, ніж раніше, і за це також він відчував вдячність. Капелан важко сходився з людьми і в розмові чувся незручно. Він сумував за своєю дружиною і трьома діточками, а вона сумувала за ним.