Пастка-22
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-135-8
- Переводчик: Олена Фешовець
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Пастка-22». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської Олени Фешовець
Усе це дуже спантеличувало, усе дуже розхолоджувало. Полковник Каткарт вийняв з рота мундштук, сунув його сторчма до нагрудної кишені і з жалем заходився гризти нігті на руках. Усі були налаштовані проти нього, і він був засмучений до глибини душі через те, що в цю важку хвилину підполковника Корна не було поруч: допоміг би йому вирішити, що робити з тими молитовними зустрічами. Він узагалі не довіряв капеланові, оскільки той був усього лиш капітаном.
— Ви думаєте, — запитав він, — що недопущення рядових може стати перепоною для досягнення результатів?
Капелан завагався, знову відчувши себе на непевному ґрунті.
— Так, сер, — нарешті відповів він. — Думаю, цілком імовірно, що такий вчинок може понизити ваші шанси отримати відповідь на молитви за щільніший візерунок бомбування.
— Я про таке навіть не подумав! — вигукнув полковник, закліпавши очима, що стали мокрі, мов калюжі. — Тобто Бог може навіть покарати мене, розкидавши наші бомби?
— Так, сер, — сказав капелан. — Цілком імовірно, що Він може це зробити.
— Ну, тоді до біса молитви, — заявив полковник в пориві до незалежності. — Не збираюся влаштовувати ці кляті молитовні зустрічі, аби лише погіршити справи, — зневажливо реготнувши, він сів за стіл, устромив у рот порожній мундштук і на кілька секунд занурився в задумливе мовчання. — Я оце подумав, — зізнався він радше собі, ніж капеланові, — що молитва до Бога перед польотами, мабуть, не була вже аж така крута ідея. Редактори «Сатердей Івнінг Пост» могли б і не піти на співпрацю.
Полковник відмовився від свого проекту з жалем, оскільки задумав його цілком самостійно і сподівався з його допомогою яскраво продемонструвати всім і кожному, що насправді не потребує підполковника Корна. Та відмовившись, він зрадів, адже від самого початку його непокоїла небезпека, яку несло в собі впровадження в дію плану без попередньої консультації з підполковником Корном. Він зітхнув з величезним полегшенням. Відмовившись від своєї ідеї, він значно виріс у власних очах, адже прийняв, на його думку, дуже мудре рішення, і головне, він прийняв це мудре рішення без жодної консультації з підполковником Корном.
— Це все, сер? — запитав капелан.
— Ага, — відказав полковник Каткарт. — Хіба що ви маєте ще якусь пропозицію.
— Ні, сер. Тільки...
Полковник підвів очі, ніби його образили, і дивився на капелана з відстороненою недовірою.
— Тільки що, капелане?
— Сер, — сказав капелан, — дехто з людей дуже незадоволений, що ви підвищили норму бойових вильотів до шістдесяти. Мене просили про це з вами поговорити.
Полковник мовчав. Поки капелан чекав, його обличчя почервоніло аж до корінців рудуватого волосся. Полковник тримав його в нестерпній напрузі довгим, байдужим поглядом, позбавленим будь-якої емоції.
— Скажіть їм, що йде війна, — нарешті порадив він неживим голосом.
— Дякую, сер, скажу, — відповів капелан у пориві вдячності за те, що полковник нарешті заговорив. — Вони хотіли б знати, чому ви не викличете кілька екіпажів із резервних частин, які чекають в Африці, щоб ті їх замінили і дали можливість поїхати додому.
— Це адміністративне питання, — сказав полковник. — Не їм його вирішувати. — Він ліниво махнув рукою в бік стіни. — Візьміть собі помідор, капелане. Не соромтесь, я пригощаю.
— Дякую, сер. Сер...
— Нема за що. Як вам живеться в лісі, капелане? Все як має бути?