Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]

— А що купець?

— Ну він, ну він, — старший почав допомагати братові, — ну він коней батогом хльоснув, погнав галопом — і хутко зник.

Хлюпнув носом.

Кеннет заплющив очі й глибше вдихнув.

— Я так розумію, батько й мати вже натерли вам вуха за знищений одяг?

— Так, — уперше озвався похмурий розбійник голосом важезним, наче камінь у тисячу фунтів. — Усю зиму неводи лагодитимуть, і краще, щоб робили це добре, бо я перевірю. А за працю ту сядуть, як тільки зади в них загояться. Вихідне вбрання риб’ячими кишками замазюкати, ех…

Замахнувся на хлопців величезною, мов пекарська лопата, рукою, але зупинився.

— Вибачте, в мене досі кров кипить. Заберете їх відразу чи можуть із матір’ю попрощатися?

Хлопці знітилися ще сильніше.

— Ні, я гадаю, що неводи справді будуть карою кращою, аніж темниця, тож, мабуть, ми їх залишимо, — Кеннет широко усміхнувся. — Але наступного року повернемося перевірити, чи добре ви впоралися із завданням. А зараз можете йти.

Чорнобородий кивнув і стьобнув старшого хлопця по плечу так, що той мало не сів на землю.

— Поклоніться пану офіцеру та подякуйте. І давайте додому!

Вийшов і витягнув обох жартівників за собою, встигнувши кивнути всім присутнім на прощання. Хлопці виглядали немов одне велике нещастя.

Велерґорф шкірився від вуха до вуха.

— Ну, виходить, ми зробили шмат дороги надаремно, пане лейтенанте. Треба було в казармах залишитися, кольчугу від іржі чистити.

— Не нарікай на приємну прогулянку, Варгенне. Полковник тепер винен нам десять днів відпочинку. Переночуємо, а завтра повернемося.

Старійшина села вибачувально кахикнув.

— Вибачте, пане лейтенанте, але ж у цих хлопців більше не буде проблем, правда? Бо батько, хоч і буркун, але ж непокоїться.

То ж через їхню дурість ціла рота Варти марширувала сюди через півпровінції.

— Якщо в когось і будуть клопоти, то лише в того купця. Дурень. Але тільки тоді, коли ми зазирнемо на зворотному шляху до Ленхерра. А зараз я до сутінок мушу знайти ночівлю для моїх людей. Тут є якесь зручне місце неподалік?

Господар явно знітився.

— Ну, із цим буде проблема, пане офіцере. Тут у нас немає достатньо великої хати, щоб вас розмістити, а околиця холодна й волога…

— Гірська Варта звикла спати надворі. Це тримає людей в доброму здоров’ї. Трохи відійдемо до озера та станемо табором. Вкажете добре місце?

— Гм… Ну, як іти тою дорогою, що ви прийшли, то за якісь півмилі звідси стоять три великі камені, за ними є стежина, а десь за чверть милі від неї — невеличка котловинка, прикрита скелями. Вітер туди не задуває, та й від води не тягне. Тільки там із дровами важко, тож, якщо дозволите, ми вам хоча б дерево дамо, щоб вам не в холоді та темряві ночувати.