![Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/0/5/opovistki-z-meekhanskogo-prikordonnya-shid-zahid-uk-download.jpg)
Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK]
- Автор: Вегнер Роберт М.
- Серия: Оповістки з Меекханського прикордоння #2
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Рідна Мова
- ISBN: 978-966-917-491-8
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK]». Краткое содержание книги:
Вона усміхнулася з викликом.
— А якщо комусь із вас це не подобається, ми можемо вийти назовні й порозмовляти про це. Оце моя заслуга.
* * *
Дорога, яка вела до фортеці, нічим не поступалася головному тракту. Двадцять чотири стопи — це, схоже, було улюбленою меекханською шириною. Але Кеглорен вважався одним із найважливіших замків у цій провінції під час останньої війни, коли кочівники обійшли Олекади з півдня та влилися до Лав-Онее, палячи та вбиваючи, навіть не намагаючись його захопити. Ще одна причина, чому дорога, яка вела до нього, нічим не поступалася іншим шляхам.
Протягом усієї війни війська, які стояли в цій місцині, непокоїли се-кохландійців наїздами на рівнину, будуючи власну криваву легенду. Кайлін ніколи не бачила замку зблизька, але чула про нього навіть у рідному селі. Говорили, що це справжнє орлине гніздо, поставлене на верхівці гори. Їй було цікаво, наскільки ці розповіді правдиві.
Відгалуження тракту перетинало ліс, який ріс біля підніжжя гір. Дерева на сто кроків навколо дороги викорчовували, а місцеві мали пильнувати, щоби пуща не відвоювала втрачених територій. Люди радили собі найпростішим із можливих способів — це Кайлін зрозуміла, побачивши стадо кіз, яке гнали кілька підлітків. Місцеві кози, як вона пам’ятала, жерли все, що мало хоча б якийсь зв’язок із рослинами. Вони могли прожити якийсь час, поїдаючи навіть очерет і стару кору. Поки їх випасали на цих теренах, дерева не мали ані найменшого шансу.
Хлопці кинули на них сонні погляди й повернулися до пильнування стада. Четверо озброєних вершників, які ідуть у бік замку, — це не привід для здивування. Лише один, здається, наймолодший, помахав їм. Янне відповів так само, а потім усміхнувся та простягнув руку вбік. Зафуркотіло — на рукав куртки присів яструб. Шкіра поскрипувала під пазурами, птах замахав крилами та всівся зручніше. Хлопець застиг із відкритим ротом.
* * *
— Оце моя заслуга. Звуся Янне Неварив. Моя родина походить звідси, зі Сходу. Батько був офіцером, кавалеристом в Чотирнадцятому Легкому полку, а мати — меекханкою. Вони познайомилися під час війни і одружилися відразу по ній.
Янне завагався, стиснув губи у вузьку смугу, каганець у його руці затріпотів.
— Не люблю, не вмію багато говорити, але треба. Полум’я в руці — не можна брехати… їхня любов… не зуміли… вона хотіла, щоб він узяв її прізвище — ні-Ландос — або принаймні почав писати своє на меекханський манер — нев-Арив або ще краще — ні-Варив. Багато хто так робив, це полегшувало кар’єру в армії… Було простіше отримати звання… або стати високим чиновником… Він не хотів. Пишався своїм прізвищем, Неварив — це старий шляхетський рід… Був знаним і шанованим ще при Храмі… Він не хотів зрікатися власних гордощів. Коли… коли мені було шість років, мати вирішила розлучитися з батьком. Згідно з меекханським законом, вона могла це зробити, якщо він не задовольняв умов життя, до яких вона звикла. Не знаю, до яких саме умов вона звикла, але ми мали великий дім, слуг, вози. Батько служив у званні лейтенанта і як шляхтич мав також чималий клапоть землі, який здавав в оренду іншим. Ми жили гідно… Моя мати… умови, до яких вона звикла, це запрошення на бали… зустрічі… — почав Янне. Здавалося, що далі він вже не піде. — Ні, не стану про це говорити. Вони… розійшлися. Було стільки гніву, що я боявся, аби він її не вбив. Потім, якось уночі, батько прокрався крізь вікно до нашої спальні, розбудив мене й забрав у Степ. Кинув службу, дезертирував. Наступні дев’ять років ми жили як вигнанці, баніти. Двоє коней, два луки, дві шаблі. Інколи місяцями ми їли лише те, що нам вдалося вполювати, інколи цілими днями ми взагалі не їли… Від… від чужих людей ми довідалися, що в батька конфісковано маєток, що його позбавили звання і що нас увесь час шукають. Мати була впертою. Але я швидко зростав: коли мав вісім років, то виглядав на десять, а коли мав дванадцять — на шістнадцять. Нас не знайшли…