Остання збірка

— Ти невидимий? — насмілився я.

— Але хто ти?

— Валідузіанський дерг. — Хто?

— Я... розкрий, будь ласка, свою гортань трохи ширше. Дай подумати. Я — Дух Різдвяного Минулого. Істота з Чорної Лагуни. Наречена Франкенштейна. Я...

— Помовч, — сказав я. — Ти хочеш сказати... що ти привид або істота з іншої планети?

— Це те саме, — відповів дерг. — Очевидно.

Усе стало зрозумілим. І дурень би зрозумів, що голос належав комусь з іншої планети. На Землі він був невидимий, але його більш досконалі органи чуття зафіксували небезпеку, що наближається, і він мене попередив.

Звичайний, повсякденний паранормальний

інцидент.

Я квапливо рушив угору Бродвеєм.

— Що сталося? — запитав невидимий дерг.

— Нічого, — відповів я, — якщо не вважати того, що я стою посеред вулиці, розмовляючи з невидимим інопланетянином з бозна-яких глибин космосу. Очевидно, тебе можу чути лише я?

— Так, природно.

— Чудово! Знаєш, куди мене зрештою запроторять?

— Концепція, яку ти субвокалізував, мені не зовсім зрозуміла.

— У притулок для шизиків. Заклад для божевільних. У загін для психів. Саме туди поміщають людей, які розмовляють з невидимими інопланетянами. Дякую за попередження, приятелю. Добраніч.

Відчувши полегшення, я повернув на схід, сподіваючись, що мій невидимий друг і надалі рухатиметься Бродвеєм.

— Ти не хочеш говорити зі мною? — запитав дерг.

Я похитав головою — це був нешкідливий жест, який навряд чи приверне чиюсь увагу — і покрокував далі.

— Але ти мусиш, — вимовив дерг. У його голосі пролунав розпач. — Справжній субвокальний контакт — надзвичайно рідкісне явище і до того ж дуже складне. Іноді мені щастить передати попередження просто перед небезпечним моментом. Але потім зв'язок уривається.

Ось чим пояснюються передчуття тітки Мінні. Але в мене досі жодних передчуттів не було.

— Необхідні умови можуть не скластися ще сто років! -простогнав дерг.

Які умови? Бряжчання п'яти монет і трьох ключів одночасно зі сходом Венери? Напевно, варто це дослідити, але без мене. Усі ці паранормальні речі довести неможливо. У світі достатньо людей, які намагаються розв'язати рукави гамівної сорочки, і мене зовсім не тішить перспектива поповнити їхні лави.

— Просто дай мені спокій, — сказав я. Поліцейський поглянув на мене з подивом. Я весело посміхнувся й попрямував далі.

— Я високо ціную твою соціальну ситуацію, — вів своєї дерг, — але цей контакт відповідає твоїм інтересам. Я хочу захистити тебе від тисяч небезпек людського існування.

Я нічого не відповів.

— Як хочеш, — сказав дерг, — я не можу тебе змусити. Доведеться запропонувати свої послуги в іншому місці. Прощавай, друже.

Я задоволено кивнув.

— І останнє, — сказав він. — Тримайся завтра якнайдалі від метро між полуднем і п'ятнадцять по першій. Бувай. -Гей? Чому?

— Одна людина загине на станції Коламбус Серкл: там буде велика юрба, і її випадково зіштовхнуть під потяг. Тебе, якщо ти будеш там. Прощавай.