Танки на мосту! Голка в сіні
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Танки на мосту! Голка в сіні». Краткое содержание книги:
Юрко слухав капітана, з тугою дивлячись в одну точку. В думках він картав себе, що не надав вчасно значення багатьом дрібницям, які могли б допомогти набагато раніше розпізнати справжнє обличчя Ковалишина. Одна пушинка, яку покійний Селіверстов зняв із рукава Ковалишина, чого варта! Адже це була пір’їнка голуба, якого невдовзі перед цим Голка відправив з таємним донесенням, де й коли партизани чекають літаків із Великої землі. Не звернув уваги, не подумав. А міг би…
— Товаришу капітан, коли ви запідозрили Ковалишина?
— Відверто кажучи, лише тої миті, коли довідався про смерть Москальова. Ну, а там, на галявині, я побачив, що все було зовсім не так, як Ковалишин розповідає, й підозріння зміцніло.
— Навіщо ж тоді ви доручили йому таке серйозне завдання?
— А то ніяке не завдання. Просто я хотів, щоб Ковалишин заспокоївся і деякий час не був у загоні: ми ж готували дуже відповідальну операцію, її він міг би щось пронюхати, попередити свого шефа.
— Виходить, коли б не загибель Москальова, ми б так і не довідалися, хто шпигував у нашому загоні…
— Знайшли б! Думаєш, для чого прилетіли до нас Петрович і Сергій? Я попросив Велику землю, щоб прислали нам допомогу. Було вирішено викрасти не лише секретні документи, але й самого Ганса. Зараз у наших руках серед інших документів — особова справа Голки — Давидяка — Ковалишина з фотографією й розписками. Отак, Юрко. Все зрозумів? Ну, тоді повертайся на пост. Ми рушимо слідом…
Ковалишин із хлопцями, що ходили з ним на завдання, їв принесену на сторожовий пост кашу. Зовні він не виявляв ніякої тривоги, та й причин для цього нібито не було. Все йшло добре. Якби капітан Сіровол запідозрив що-небудь, він би не посилав його на таке відповідальне завдання. Ні, повірив, обіцяв навіть нагороду за виявлену пильність. Ганс також був прихильним до нього, все схвалив, наказав тим часом затаїтися й вислужуватися. Мовляв, потрібен будеш у майбутньому, а зараз відпочивай. Хоча який міг бути відпочинок під боком у Сіровола! Ковалишин мав намір якнайшвидше зв’язатися зі своїми й вимагати, щоб забрали його до себе. Ну їх до біса, всіх отих Гансів! Робота пекельна, а який із неї толк? Нічого вони з Бороданем не зроблять — загін весь час розростається, з’явилася нова рота з полонених. Тьху, та й годі! Треба йти до своїх. Призначать референтом есбе[2] — більше користі буде. Він же тепер краще, ніж хтось інший, може орієнтуватися в обставинах.
Все ж Ковалишина турбувало те, що групу чомусь не відвели на хутір до Сіровола, а затримали тут, на посту. Щоправда, й листоноші тут же сидять, і Художник крутиться. Спритний і кмітливий став у останній час малярчук, цієї гниди тепер гірше вогню треба стерегтися. А все-таки що сталося на хуторі, чому туди не пускають? Навіть обід сюди принесли..
“А чи не обдурив мене Сіровол? — майнула зловісна думка. — Може, послав на завдання, аби відвернути увагу? Червоного ж в природі не існує… Ні, не треба панікувати! У страха очі великі, можна дурниць наробити”. Все ж не витримав Ковалишин, спитав Коломійця:
— Хлопці, чи не чума-карантин там, на хуторі? Чому нас тут тримають?
— Такий наказ. Тобі що, наївся й лежи горічерева, загоряй.
Невдовзі всі помітили, як до поста швидко наближалися капітан і комісар. Видно, Сіровол розповідав щось надто веселе, бо обидва дружно сміялися. У Ковалишина відлягло від серця.
— Так, товариші… — підійшовши до бійців, сказав Сіровол. — Усі на місці? Наряд залишається, решта піде з нами. — І раптом, обертаючись до Ковалишина, вимовив різко: — Ковалишин, здати зброю!
Взводний схопився за автомат, явно готуючись дати чергу, але хлопці, ті самі, яких він вибирав, які ходили з ним на завдання, заломили йому руки за спину, відібрали зброю, обшукали.
— Товаришу капітан… Товаришу комісар… — оволодів собою Ковалишин. — Що трапилося? Чому відбираєте зброю? Я ж ні в чому не винен, усе зробив, як було сказано…
— Швидко про все довідаєшся. Ходімо, товариші.
Зробивши кілька кроків, Ковалишин зненацька обернувся до бійців, що лишалися на посту, закричав істерично:
— Товариші, я ні в чому не винен! Я чесно… Я разом з вами бив заклятого ворога. Пам’ятайте це!
— Давидяк, не виламуйся! — суворо наказав Сіровол.
— Який Давидяк? — кинув докірливий погляд на нього взводний. — Що за вигадка? Гріхи свої на мене звалити хочете? Не вийде!..
— Ширше крок! — наказав Сіровол.
Коли відійшли трохи, комісар промовив до начальника розвідки, що крокував поруч:
2
СБ — служба безпеки. Каральний орган українських буржуазних націоналістів.