Танки на мосту! Голка в сіні
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Танки на мосту! Голка в сіні». Краткое содержание книги:
Гансові очі лукаво блищали. Він повірив, що й цього разу зуміє викрутитися, зберегти собі життя. Але Петрович заперечливо похитав головою.
— Не вийде, Сташевський. Радянська розвідка на такі брудні угоди не йде. Надто багато крові на вас, і її ніякими послугами не змити.
— Кров… — пирхнув Ганс. — Війни без крові не буває. Можна подумати, ви воюєте в білих рукавичках.
— Ви знаєте, про що йдеться — про кров беззахисних радянських людей, яких ви замордували.
— А якщо ви знищите мене, вони воскреснуть?
— На жаль, не воскреснуть. Але усвідомлення того, що злочинець не уник розплати, цього теж немало.
— Моральне задоволення, — кивнув головою Ганс. — Припустимо… Але що вам заважає дати повідомлення в газетах, що колишній начальник поліції, цей нелюд, німецький лакуза Сташевський убитий партизанами, й таким чином вирок, винесений йому двома радянськими судами, виконано.
— Не вигадуйте. Ви засуджені одним судом.
— Значить, ви відмовляєтеся гарантувати мені життя? — обличчя Ганса потемніло. — На що ж ви розраховуєте? Гадаєте, я викладу вам усе на блюдечку, розкрию всі таємниці? А дулю з маком не хочете? Документи лишилися в сейфі. Нічого не скажу, все заберу в могилу…
— Ми все знаємо.
— Дешевий прийом, — засміявся Ганс.
— Нас цікавить одне: чому ви дали наказ деяким своїм агентам згорнути роботу, затаїтися?
— Яким агентам?
— Ну, хоча б Комасі, Голці…
Ганс здригнувся, змінився на обличчі, очі його неспокійно забігали.
— Таких у мене нема! Таких я не знаю!
— Коротку пам’ять маєте. Забули, як ретельно готували легенду для Комахи, як прострелили йому руку, як нарекли його ім’ям убитого на вулиці святої Терези Андрія Когута? Привести Комаху для очної ставки?
— Не треба, згадав… — потер рукою чоло Ганс. — Яким чортовим зіллям напоїла ця ваша?.. Так, я знаю Комаху, готував, посилав. Але це — третьорядний агент, йому доручався лише збір інформації.
— Комаха говорить інше. Ви мали намір використати його не зараз, а в майбутньому, через рік — два, а може, й більше.
— Бреше, — обурився Ганс. — Розсудіть самі: яка розумна людина може розраховувати, що війна триватиме так довго? Німеччина приречена, я знаю це не гірше, ніж ви. Своє завдання я розумів так — відтягти розв’язку. Агентура потрібна нам зараз.
— Ви думали не про долю Німеччини, а про свою власну.
— А хіба для мене це не було одним і тим же?
— Ні. Ви мали надію вижити, знайти нових покровителів. І дуже добре розуміли, що з’явитися до нових господарів з порожніми руками не можна. Інша справа, якби ви змогли запропонувати їм кілька добре законспірованих агентів.
— Це все ваші припущення…
— А Голку ви пам’ятаєте?
— Пам’ятаю. Що з того? Він попався, вбитий?.. Між іншим, добрий, просто-таки чудовий агент був. Поводив він вас за носа.
Сіровол насмішкувато примружився,
— Ви можете назвати прізвище Голки.
Ганс на мить замислився, ніби вирішуючи, як йому слід вчинити, а потім усміхнувся.
— Будь ласка! Якщо це вас так цікавить. Агент мертвий і вже не потребує конспірації. Справжнє прізвище Голки — Кулешов, а вам він був відомий під прізвищем Москальова.
— Неправда! Москальова ви охрестили Голкою в останній момент. Ви хотіли зробити так, щоб усі, окрім вас, навіть ваші нинішні господарі, думали, що Голка загинув. Але ми знаємо: він живий. Агент, справді, спритний… На нього ви покладали великі надії.
— Голка живий? — удав здивування Ганс. — Ви, очевидно, щось переплутали, я маю інші відомості. Але це не має істотного значення… Ну, от, Голка, Комаха і все? А решта?
— Інших не було. Ви тільки почали консервацію агентури.
— Припущення, здогади, версії… Ви кажете: Голка живий. Як його ім’я?
Петрович глянув на Сіровола.
— Петро Давидяк, — сказав капітан.
— Продовжуйте: звідки він родом, скільки років, під якою кличкою відомий у вашій банді?
— Це ти бандит, провокатор, убивця, — поблід Сіровол.
— Не чіпляйтеся до невдалого виразу, — всміхнувся Ганс. — Адже все це умовно… А все-таки, яке ім’я має зараз Голка? Не знаєте, по очах бачу.
До хати ввійшов Долгих, відкликав Петровича й щось прошепотів йому на вухо.
— Побудь тут, — сказав Петрович. — Товаришу капітан, я відлучуся на хвилиночку.