Золоті Ворота
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Золоті Ворота». Краткое содержание книги:
«Вся моя літературна та громадська діяльність була спрямована до розкриття у читача вищого космічного рівня мислення, чуття, творчості», — писав Олесь Бердник. Славнозвісний фантаст-дисидент належав до тих рідкісних людей, які здатні відкинути все тимчасове і поверхове, думати одвічними архетипами, жити категоріями Всесвіту, Світла, Любові.
Але пориваючись до вищих сфер, Олесь Бердник ніколи не забував і про Матір-Націю, любов до якої сформувала його творчу сутність. Тож прикметно, що у віршах, містеріях, самвидавних та друкованих статтях, інтерв’ю, котрі увійшли до ЦЬОГО тому, нерідко стоять поруч два слова — Дух і Україна.
Але пориваючись до вищих сфер, Олесь Бердник ніколи не забував і про Матір-Націю, любов до якої сформувала його творчу сутність. Тож прикметно, що у віршах, містеріях, самвидавних та друкованих статтях, інтерв’ю, котрі увійшли до ЦЬОГО тому, нерідко стоять поруч два слова — Дух і Україна.
Перейти на страницу:
6. Вівці на вершині
Визріває ясний день.
Дзень-дзелень! Дзень-дзелень!
Ну й химери! В серці — тінь.
Дзінь-дзінь! Дзінь-дзінь!
Із долини, з полонини
Вівці йдуть аж до вершини,
На Говерлу топчуть шлях…
Сміх і гріх, горе й жах!
Вівці хрумають квітки,
Бібки сиплють на стежки,
Вівці мекають щасливо,
Насміхаючись над дивом.
То уже аж понад хмари
Розрослась земна кошара?
Вівці тут, вівці там…
Що ж робити шукачам?
7. Туристи на вершині
Щезла отара,
Ніби примара.
Стежку гористу
Топчуть туристи.
Лайку і сварку,
Пляшку і чарку
У понадхмарність
Тягне бездарність.
Всі до Говерли
Дурні поперли,
Щоб наслідити
В ясній блакиті,
Щоб України
Чиста вершина
Стала смішною
Брудною горою…
8. Вогонь на вершині
Як розійдуться і вівці і туристи,
Залишивши душу в самотині,
Як довкола буде небо чисте,
Запали багаття на вершині.
Нашукай галузок давньолітніх,
Назбирай усього, то згорає, —
Хай в пустельних горах непривітних
На Говерлі полум’я заграє!
Хай побачать янголи і люди,
Вороги і друзі у долині,
Що не сутінь котиться усюди,
Що горить багаття на вершині!
Тріпочи, мій вогнику, і смійся
Над недолею, дощами і вітрами,
Впийся небом щедрим і не бійся,
Що немає ватри попід нами!..
Там, внизу, є сосни і смереки,
Там живуть Опришкові онуки,
Є священні вісники-лелеки,
Що несуть наказ у дні розпуки.
Пломінець твій матиме поживу
В грізний час із стовбурів прадавніх, —
Лиш не згасни! Будь одвічним дивом,
Щоб не вмерли згуки пісень славних!
Тиша понад світом лиховісна,
Ніч повзе, ляга на полонині…
Якщо серцю у долині тісно —
Запали багаття на вершині!..
9. Далина
Пригасає багаття,
Утікає завзяття,
Душу холод морозить,
Сутінь згубою грозить…
Та щезає мана!
Хай вмирає вона!
Загорівся на обрії сонячний шлях —
Дивина… далина…
І багаття вогні
Запалали в мені,
І в гуцульськім вікні,
І в дитячому сні…
Почалася війна —
Не одна… не одна!
Піднімає блакитні хоругви
казкового краю
Дивина… далина…
10. Нечутний Голос
Хтось підходить Незримий —
Рідний такий, тривожний…
Серце моє нестримно
Стає на коліна побожно…
Нечутний Голос крає
Всі межі смислу й цілі,
І цвяхи вогненні вбиває
У душу заціпенілу.
— Що ти шукаєш у горах? —
Питає те Духослово.
— Чи тайну науку про зорі,
Чи, може, на щастя підкову?
— Не хочу, не хочу цілі,
Яка виливається в форму,
Яка обростає цвіллю
І людям стає за норму!
Не хочу, не хочу чуда,
Яке на Голгофі зріє!
То — стовікова облуда
Страшного і хитрого Змія!
Нехай моя Україна,
А з нею сестри-народи,
По новій підуть стежині
У вимріяну свободу.
Туди, де космічні зміни
Не нищать душі горіння,
Туди, де любов нетлінна
Вінчає святі покоління,
Туди, до земні герої
Не в бронзі вкарбовані злотом,
А прагнуть до іншої Трої
Небаченим ще польотом,
І визволяють Олену —
Душу Матері Світу —
Від ганебної сцени
В край легенди і квітів!..
…Мовить Голос Нечутний:
— Буде по слову тому,
Лише прагни могутньо
До Незримого Дому!
Від нього видноколу
Підіймайся все вище —
Туди, де у Сонячнім Колі
Мати Сина колише…
11. Незрима Гора
В серці відкрилися очі,
Ніби полум’яні жерла,
У екстазі пророчім
Узрів я Одвічну Говерлу…
Перейти на страницу: