Богун
- Автор: Соколовський Олександр
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Богун». Краткое содержание книги:
Була вже ніч. У замку горіли сотні огнів. На південь, за річкою, охопила півнебо червона заграва: то поляки, порозкладавши аж на півмилі багаття, гарячково рили окопи.
7
Квітень і травень — цілих два місяці — чекали Богун з Нечаєм гетьманського наказу виступати в похід.
Їм було добре відомо, що на цей раз зволікання Хмельницького залежить не від вагань і надій на трактати: треба було стягнути лівобережні полки, належним чином укомплектувати правобережні, подбати про зброю й припас.
А головне — треба було дочекатися кримського хана, що на цей раз ішов на допомогу гетьманові, здавалося, зовсім не так охоче, як минулого року.
Козаки жартували, що помер Туган-бей, особистий приятель Хмельницького, нарікали на нового перекопського бея Карач-мурзу… Але й Богун, і Нечай добре знали, що хан боїться нападу від донців і що минулого року орда йшла на війну охотніше через великий голод у Криму.
Нарешті, в середині червня до Вінниці прибіг посол від Хмельницького й повідомив, що кілька десятків тисяч татар перейшли Дніпро під Аслан-городом.
Днів через три білогородська орда переходила Дністер під Тягинею.
На передових позиціях Подільського й Брацлавського полку, в напрямах на Бар і Меджибіж, майже щодня точилися незначні бої з військом кам’янеиького каштеляна Станіслава Лянцкоронського.
На північ, у південній Волині, полки другого регіментаря — Фірлея, перейшовши Горинь, рішуче наступали на козаків, громили повстанські загони й швидко посувалися до Костянтинова.
Щодня Богун і Нечай могли опинитися в дуже скрутному отановищі, треба було всіма засобами не дати Лянцкоронському з’єднатися з Фірлеєм.
Виконати це завдання взявся Нечай. Брацлавський полк, щось коло п’яти тисяч козаків, несподівано вдарив на Меджибіж, щоб затримати в такий спосіб дивізію Лянцкоронського.
Слідом за Нечаєм вирушив і Богун.
Одержавши того же дня відомості, що Кальницький полк під Остапом Гоголем теж іде на Меджибіж, Богун відрядив по всіх околицях невеличкі загони з наказом розголошувати якнайширше, що Нечай тільки «передвиїжджий Хмельницького» і що за ним іде сам гетьман з ордою.
Ці поголоски врятували Нечая від неминучої поразки: Фірлей, що встиг уже поєднатися з Лянцкоронським, завагався й не вдарив на Нечая своєчасно.
Але становище козаків щохвилини могло змінитися на гірше…
Справді, не встигли ще Подільський і Кальницький полки поєднатися з Нечаєм, що ледве стримував наступ ворога, як Яремині добірні полки вже надходили До Меджибожа.
Наступні два дні були чи не тяжчі від усіх, які Богун пам’ятав.
Полки насідали з не чуваною досі завзятістю, їхня залізна кіннота кілька разів збивала козаків з поля.
Надія була тільки на здатність козацтва боронитися табором.
І справді: за рядами позв’язуваних ланцюгами возів козаки трималися міцно, не дивлячись на скажені атаки ворога.
Богун з Нечаєм були невтомні. Вони з’являлися в найнебезпечніших місцях і своїм прикладом підтримували вояків.
Але вже на третій день вони побачили, що до краю стомлене козацтво довго так витримати не зможе.
А ж тут несподівано швидко наспіли полки Київський під Кричевським і Корсунський під Морозенком. Усього щось мало не десять тисяч комонника. Потужно вдарили Кричевський і Морозенко на ворога. Змішали й примусили відступити дивізії Лянцкоронського, побили й одкинули далеко назад кінноту Яреми.
Одержавши цілком певні відомості, що за Кричевським і Морозенком іде сам Хмельницький з ханом, поляки не наважилися дати рішучий бій і спішно Почали відступати в напрямі на Збараж.
На раді п’ятьох полковників — Кричевського, Морозенка, Нечая, Богуна й Гоголя — ухвалено було дати добрий спочинок полкові Богуна, що найбільше стомився в попередніх боях.
Подільський полк зупинився на відпочинок за чверть милі на північ од Меджибожа.
Край шляху в дубовім гаю розташовано вози, поставлено кілька наметів — для полковника й старшини, розпалено багаття й одведено коней на пашу. Хворих і ранених ще зранку одвезено до Меджибожа.
Козаки, передбачаючи добрий відпочинок, повеселішали. Вже й пісні подекуди залунали, вже й музика заграла по деяких сотнях.
— Через днів два можна знову в похід, — сказав Богунові полковий суддя Филон Немира.