Богун

Проте в образі Хмельницького не все, як кажуть, гладко, в ньому мають місце такі окремі штрихи, які не зовсім вірно характеризують цього видатного історичного діяча, які дещо дисонують і в загальному плані авторського трактування постаті гетьмана. Іноді письменник наголошує на бездіяльності та захопленні чаркою керівника повстанської армії. Це видно в епізоді Пилявського бою. Коли поляки залишили свій табір, тоді козаки безладно кинулись грабувати його, а гетьман у той час спокійнісінько «сидів собі край столу й потроху потягував мед із високого золотого келиха», не пославши навіть погоні за ворогом, давши можливість йому безборонно втекти.

Таким чином, у роботі над образами Івана Богуна та Богдана Хмельницького О. Соколовський не до кінця втримався на ґрунті реалізму. Поряд з історично правдивими рисами в цих образах є й такі риси, які порушують історичну правду, не зовсім вірно характеризують двох славних синів українського народу.

Є в «Богуні» також інші прикрі порушення історичної правди.

В сатиричному, окарикатуреному плані змальований у ньому Костка Напєрський. Якимось дуже несерйозним, поверховим постає перед читачем цей керівник визвольного руху польських хлопів, союзник Хмельницького.

Не знайшла в романі художнього втілення ідея українсько-російського єднання. Автор обмежився двома-трьома згадками про налагодження стосунків гетьмана з Москвою (наприклад, Хмельницький з задоволенням розповідає Богунові, що цар дозволив перекинути козацьке військо через Брянщину проти Радзівілла). Цей недолік роману, мабуть, зв’язаний з тією програмою, яку висловлює Богун — не звірятись на чужоземну допомогу (а саме тут письменник і не спростовує свого героя).