Маха гола
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Маха гола». Краткое содержание книги:
Реновалес усміхнувся. Йому сподобалася відвертість, з якою цей молодик говорив про його майбутню промову, і він значуще повів рукою туди-сюди. Звичайно! Але щоб не дуже... Найкраще — це золота середина.
— Зрозуміло, Реновалесе. Полестити старим і не посваритися з молоддю. Ви таки справжній маестро, відразу видно. Будете задоволені зі своєї промови.
Тільки-но Реновалес зібрався заговорити про винагороду, як гість сам, з невимушеністю ділової людини, оголосив ціну. Це коштуватиме дві тисячі реалів; він уже казав Котонерові. Тариф невисокий, він бере за ним лише з людей, яких дуже шанує.
— Треба якось жити, Реновалесе... У мене дитина.
На ці слова голос його споважнів, а негарне цинічне обличчя навіть прибрало благородного виразу, освітившись турботливою батьківською любов’ю..
— У мене дитина, любий маестро, заради якої я нічим не гребую. Як доведеться, то й крастиму. Дитя — єдине, що я маю на цьому світі. Його бідолашна мати померла в лікарні... Я мріяв чогось досягти в житті, але малюк не дає думати про дурниці. Коли доводиться обирати між надією стати знаменитим і певністю заробити на хліб... я заробляю на хліб.
Та розчулився чоловічок лише на мить, і на його обличчі знову з’явився зухвалий вираз гендляра, який пробивається крізь життя, закутий у панцир цинізму, у всьому зневірившись і оцінюючи на готівку кожен свій вчинок. Отже, про ціну домовились: гроші він отримає, як принесе промову.
— Ви, звичайно, захочете опублікувати її, — мовив Мальтрана, перш ніж піти, — і тоді я вичитаю верстку, без додаткової оплати. Це тільки для вас, бо я щирий шанувальник вашого таланту.
Кілька тижнів Реновалес клопотався лише церемонією свого вступу до академії, наче це мало стати найважливішою подією в його житті. Графиня й собі дуже цікавилась приготуваннями. Вона подбає, щоб усе було урочисто й вишукано, як на сесіях Французької Академії, описаних у газетах і романах. Будуть присутні всі її подруги. Великий художник прочитає свою промову під доброзичливими поглядами публіки, під шелестіння віял і зацікавлений шепіт. Він матиме грандіозний успіх, і багато митців, які прагнуть пробитись у вищий світ, показяться від заздрощів.
За кілька днів до урочистої церемонії Котонер приніс другові невеликий пакуночок. То була його промова, видрукувана красивим шрифтом — І вже оплачена. Спонукуваний інстинктом актора, що хоче справити на сцені якнайкраще враження, Реновалес півдня ходив сягнистими кроками по всіх трьох студіях і голосно читав промову; в одній руці він тримав зошита, а другою енергійно вимахував за кожною фразою. А таки знає своє діло цей нахабний хлопчисько Мальтрана! Його витвір вразив уяву простодушного митця, який щось тямив тільки в живопису: один за одним ішли блискучі й дзвінкі, ніби звуки сурми, фрази, щедро начинені іменами — безліччю імен; вихваляння в риторичному тремолоТремоло (муз.) — швидшій повтор одного звука.; історичний екскурс — такий повний, такий завершений, ніби від початку світу людство жило тільки думаючи про Реновалесову промову і впорядковуючи свої діяння так, щоб той потім міг об’єднати їх у струнку систему.
Митець аж тремтів од піднесення, повторюючи низку славетних грецьких імен, багато з яких «звучали» просто чудово, хоч він і не знав до пуття, чи то були великі скульптори, чи поети-трагіки. Натрапивши далі на імена Данте й Шекспіра, Реновалес одразу почув себе впевненіше. З цими він знайомий куди ближче; знає, що вони нічого не малювали, але їх конче треба згадати в будь-якій поважній промові. Ну, а коли прочитав рядки, де йшлося про сучасне мистецтво, то відчув під собою твердий ґрунт і посміхнувся майже поблажливо. Той вискочень Мальтрана не дуже-то тямить у цьому ділі — й оцінки його поверхові. Але пише просто чудово, і він, Реновалес, однаково не зміг би висловитися краще...
Художник читав і читав уголос свою промову, аж поки вивчив багато абзаців напам’ять. А ще він хотів навчитися правильно вимовляти важкі імена; за відповідними роз’ясненнями звертався до друзів, яких вважав інтелектуалами.
— Я хочу справити добре враження, — відверто признавався він. — Я, звичайно, тільки художник, але однаково не бажаю виставляти себе на посміх.
У день прийому він поснідав набагато раніше звичайного. Ледь чи й торкнувся їжі; академічна церемонія, якої він досі ніколи не бачив, викликала в нього певний неспокій. До цієї тривоги домішувався ще й клопіт, який він завжди мав, коли кудись вибирався і треба було подбати про свій зовнішній вигляд.