Хвилі над нами
- Автор: Хлудова Ольга
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Є. Колош
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Хвилі над нами». Краткое содержание книги:
У прозорій морській воді линуть силуети риб, медуз, похитуються нитки водоростей.
А на самому березі стоїть група дивних засмаглих людей: у них великі жаб'ячі лапи, на обличчях скляні маски. Що вони збираються робити?
Та ось ці дивні люди без сплеску пірнають у воду. Серед них і автор книжки — художник-зоолог Ольга Флорентіївна Хлудова, ентузіаст підводного спорту і великий любитель природи. Вона сама ілюструвала книгу «портретами» своїх «персонажів».
Мета автора — ознайомити читача з підводним світом прибережних зон Чорного і Азовського морів, з його звичайними мешканцями, яких може зустріти будь-який нирець.
Перед очима допитливого читача відкривається багатогранне і цікаве життя таємничого підводного світу — ще одного чудового куточка природи нашої Батьківщини.
Уся книжка просякнута великою любов'ю до мешканців підводного світу, до природи і написана захоплююче, з живим і теплим гумором.
Крім сарганів, у ставнику були бички і кілька дрібних скатів, які ставилися до свого полону цілком байдуже, спокійно лежачи на складках сіті, і навряд чи навіть помічали, що вони в пастці.
Минуло вже не менше двох годин, як я ввійшла у воду. Час було повертатися до свого табору. По дорозі назад вздовж берегової лінії щохвилини «зустрічалися косячки кефалі штук по 10–15. У полі зору весь час мигтіли сріблясті товсті тіла риб. Вони, видно, вважали за краще триматись коло глибини в метр чи півтора, повільно перепливаючи з місця на місце, шукаючи корму. Я пливла, не додержуючи навіть елементарної обережності і щосили шльопаючи ластами по поверхні води. Переді мною мов мітлою змітало рибу. Раз у раз із заростей кидалися злякані кефалі і бички. Кефалі пливли, як то кажуть, «у півводи», бички мчали біля самого дна, з несподіваною швидкістю роблячи на ходу різкі повороти. Здавалося, що ось-ось вони зачеплять за дно товстими черевами.
Я пішла з Татарської бухти з твердим наміром вернутися туди трохи пізніше, в кінці дня, коли в ставник збереться більше риби, проте невеликий дощ і набіглі хмари перешкодили мені того ж дня повернутися до ставника.
На другий день знову дув північно-західний вітер, але він начисто вимів небо, і сонце сяяло, як літом.
Щоб не перемерзнути передчасно, я не запливала далеко від нашого табору, через кожну годину виходячи погрітись на сонці. Кефалі знову було дуже багато. Сама не знаю, як мені пощастило підкрастися до трьох кефалей, які заглибились у розшуках морських черв'яків серед зостери. Я вчепилась обома руками в слизьке, тонке листя і буквально боялась дихнути. За метр від мене велика кефаль підколупувала мордою верхній шар піску і з апетитом шльопала товстими губами. Інша, менша, швидкими рухами скльовувала щось з поверхні плоского каменя. Трохи далі ще кілька кефалей повтикалися всі головами в одну маленьку галявину і з насолодою вовтузились, піднімаючи у воді золотистий на сонці пилок каламуті.
Тривогу зняла кефаль, яка збирала щось із каменя. Вона повернулась у мій бік і завмерла на частку секунди. В наступну мить вона різко метнулась убік. Всі інші, ніби за сигналом, кинулися слідом за нею. На цей раз я теж попливла за ними. Було цікаво глянути, куди попрямують сполохані риби. Вони так рішуче пливли до берега, що, здавалось, ось-ось вийдуть на нього і сховаються там від мене серед берегових скель. До цього справа, проте, не дійшла. Кефалі запливли на глибину до півметра, різко повернули вздовж берега і, пливучи по мілководдю, зникли з очей.
Метрів за двісті від берега, де дно вкрите дрібним замуленим піском, а глибина два-три метри, лежали невеликі купки розчавлених черепашок молюсків-серцевидок. У кожній купці була пригорща черепашок.
Хтось поїдав тут серцевидок, давлячи тверду черепашку. Купки, мабуть, утворилися тому, що риба набирала в рот кілька штук молюсків, а потім відразу випльовувала всі рештки. Ллє яка це риба?
Микола висловив припущення, що тут годувався осетр. На Каспії Микола спостерігав осетрів, які робили саме так: набирали в рот молюсків, а потім випльовували подрібнені рештки черепашки. А втім, питання залишилось невирішеним.
Цілком можливо, що молюсків тут їла зовсім інша риба, наприклад великий морський кіт. Підводні спортсмени можуть самі розв'язати це питання, якщо воно їх цікавить. Що ж до морських котів, то їх було тут багато, особливо маленьких, з зошит завбільшки. Вони лежали на дні, присипавши, як звичайно, краї плавців пісочком або перепливали з місця на місце, риючись у піску.
По дорозі до берега я зустріла пеламідок, невеликий косячок з чотирьох штук. Здавалось, вони не поспішали, але спинні плавці були так само щільно притиснуті до їхніх спинок, як і під час полювання, коли вони стрімголов мчали за ставридою. Рибки поставились до мене насторожено і близько не підпустили. Далі знову пішли зарості заніхелії і зостери. Глибина стала не більше метра. Заіржавілий шматок заліза лежав рядом з лужком трави. Мітилястери і балянуси густо обліпили поверхню металу. Мабуть, це була відламана лапа невеликого якоря. Під нею, збившись тісною купкою, лежало штук п'ять або шість бичків. Місця було мало, і поверх усієї компанії лежав ще бичок, якому не вистачило місця на грунті. Ця ямка під шматком іржавого заліза, повна-повнісінька бичків, служила для них таким самим притулком, як і каміння, якого тут було мало.
Трохи далі, біля самого краю заростей трави, прямо під собою, я побачила велику камбалу-глосу. Вона лежала зовсім нерухомо. Нас розділяв метр водної товщі. Я просто нахилилась і міцно схопила її за голову й хвіст. Камбала була завдовжки сантиметрів 35–50. Я стояла по пояс у воді, тримаючи камбалу, ніби піднос, двома руками й зовсім розгубилася. Що робити з нею далі? Нести додому, де риби й так скільки завгодно і смаженої, і вареної? Крім того, мене трохи бентежило, що камбала так нерухомо лежала у мене в руках. Може, вона дохла? Я зовсім забула, що так само поводились маленькі камбалки на Чорному морі, і трошечки послабила свою судорожну хватку, щоб подивитись, чи рухає риба зябрами. Камбала розв'язала всі мої сумніви, метнувшись від мене з несподіваною в цій плоскій рибі жвавістю. Вона зробила півколо в товщі води і мерщій залягла десь з другого боку трави. На тому місці, де вона лежала, залишився чіткий відбиток її тіла. Я шукала камбалу, але замість неї знайшла іншу камбалку, калкана завбільшки з долоню. Він шарахнув у мене з-під пальців і, пустивши фонтанчик піску, під його прикриттям сховався трохи далі.