Хвилі над нами
- Автор: Хлудова Ольга
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Є. Колош
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Хвилі над нами». Краткое содержание книги:
У прозорій морській воді линуть силуети риб, медуз, похитуються нитки водоростей.
А на самому березі стоїть група дивних засмаглих людей: у них великі жаб'ячі лапи, на обличчях скляні маски. Що вони збираються робити?
Та ось ці дивні люди без сплеску пірнають у воду. Серед них і автор книжки — художник-зоолог Ольга Флорентіївна Хлудова, ентузіаст підводного спорту і великий любитель природи. Вона сама ілюструвала книгу «портретами» своїх «персонажів».
Мета автора — ознайомити читача з підводним світом прибережних зон Чорного і Азовського морів, з його звичайними мешканцями, яких може зустріти будь-який нирець.
Перед очима допитливого читача відкривається багатогранне і цікаве життя таємничого підводного світу — ще одного чудового куточка природи нашої Батьківщини.
Уся книжка просякнута великою любов'ю до мешканців підводного світу, до природи і написана захоплююче, з живим і теплим гумором.
Насичена дрібними живими організмами і завислими частинками вода Азовського моря дуже обмежує можливості фотографування. Навіть у відносно прозорій воді тихих бухт бажано знімати на відстані не більше одного або півтора метра.
Я попливла далі, сподіваючись на нові цікаві знахідки. Поки що, крім нових «завалів» бичків та дрібних рибок — молодих атерин, нічого ще не було. У багатьох атеринок на загривку або між зябрами, біля їх основи, інколи біля анального отвору сиділи великі темні бородавки. Користуючись тим, що атеринки підпускали мене зовсім близько, лише вислизаючи з-під простягнутої руки, я уважно розглянула дивні нарости. Це були паразитичні ракоподібні, схожі на сфером. Вони сиділи на тілі атеринок, міцно вчепившись у беззахисних рибок, які помітно відставали від зграйки. Ще напередодні, плаваючи в бухтах західної сторони, я звернула увагу на танцюючих у воді круглих рачків-ізопод, яких я помилково вважала за сфером. Спроби зловити їх просто рукою були зовсім безнадійні. Потрібен був сачок, але я його не взяла з собою, може, вперше за всі поїздки на море.
Мабуть, людська шкіра надто груба і товста, щоб рачки могли до неї присмоктатися. Вони інколи доторкались до обличчя і рук, але зараз же відскакували геть, не перестаючи, проте, витанцьовувати перед склом маски. Тут, у Татарській бухті, їх було дуже багато. Поки іншої риби не було видно на моєму, обмеженому сімома-вісьмома метрами підводному горизонті, я підрахувала атеринок з паразитами на тілі. Виявилося, що кожна двадцята рибка в зграї несла на собі рачка, який смоктав її.
Потроху дно почало глибшати, затягуюючись зеленуватою імлою. Було вже метрів шість завглибшки. Я пірнула, щоб розглянути велику темну рибу. Це був величезний бичок, патріарх серед інших, теж не маленьких, що лежали серед рідких кущиків зостери. Біля дна було похмурно. Видимість помітно зменшилась, і на відстані трьох-чотирьох метрів предмети було ледве видно. Трохи далі появились обриси дивних каменів, що скидалися на м'які складки тканини. На них теж лежали бички. Складки переходили в чарунчасту стіну, яка тяглася до самої поверхні. Це було крило ставного невода.
В сіті стирчала дивна тварина, що складалася з двох хвостів, по хвосту з кожного боку стінки. Довелося пірнути ближче, щоб зрозуміти, в чому справа. Бичка, що застряв у сітці по черево, почав заковтувати з голови інший бичок трохи більший. Між ними була чарунчаста стінка. Може, бичкові, що заковтував свого собрата, й пощастило б не тільки проковтнути його, але й пройти таким способом крізь стіну, це лишилось нез'ясованим. Я так пильно розглядала двохвосту тварину, що бичок збентежився, виплюнув голову жертви і незадоволений пішов на дно. Як не дивно, бичок, що його заковтували, був живий і дуже жвавий. Він прожогом кинувся на дно, як тільки я звільнила його з сіті. Біла перетяжка навколо тіла за зябровими кришками показувала, де капронова нитка врізувалась у шкіру.
Пливучи від берега вздовж крила, я повторювала шлях риби, яка заходила в ставник. Час для обстеження невода був вибраний невдало. З моменту останнього зрізування минуло всього кілька годин, риби в ставнику було мало. Кілька великих сарганів швидко плавали вздовж стін. Деякі з них пробували пропливти крізь чарунку сіті, але вдавалося це не всім. Застряглі саргани були доказом того, що товсте черево інколи дуже заважає при втечі з в'язниці. Вони застряли в сітці якраз у найширшому місці свого змієвидного тулуба. Всі саргани були ще повні сил. Вони відчайдушно звивалися, протискуючись крізь чарунку, і застрявали ще більше. Одному, меншому, пощастило-таки, обідравши боки, вирватися на волю.