Кримінальне право України. Загальна частина.
- Автор: Вереша Роман Вікторович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0312-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України. Загальна частина.». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на студентів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, а також на всіх, хто цікавиться питаннями кримінального права.
Отже, переховування злочинця або здобутого ним злочинним шляхом виписано в Особливій частині кодексу як два своєрідні (sui generis) склади злочину: 1) заздалегідь не обіцяне придбання або збут чи зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198) і 2) заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину (ч. 1 ст. 396). Це означає, що особа за приховування злочину невеликої або середньої тяжкості за наявності зазначеної умови не підлягає кримінальній відповідальності.
Слід особливо наголосити, що «не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом» (ч. 2 ст. 396 КК). Членами сім’ї та близькими родичами визнаються: батьки, подружжя, діти, рідні сестри, рідні брати, дід, баба та онуки. Щодо недонесення про злочин, то Кримінальний кодекс України 2001 р. відмовився від встановлення правового обов’язку громадян повідомляти державні органи про відомий їм злочин. Зазначимо, що встановлення кримінальної відповідальності за недонесення про злочин за часів радянської влади породило вкрай негативне явище — вимогу стежити один за одним, що сприяло проведенню незаконних репресивних заходів з боку державних органів. Відсутність у чинному Кримінальному кодексі відповідальності за недонесення про злочин є ще одним свідченням демократизації суспільства.
Щодо потурання вчиненню злочину, то ця форма причетності до злочину відома теорії кримінального права і визнається багатьма вченими, але вона не лише спірна, а й не має, на наш погляд, достатніх підстав для теоретичного обґрунтування як самостійної правової інституції.
Потуранням вчиненню злочину прийнято вважати, не перешкоджання вчиненню злочину особою, яка була зобов’язана і мала можливість відвернути злочин. При цьому наголошувалося, що відповідальність за потурання вчиненню злочину настає лише за ті конкретні злочини, об’єктивна сторона яких може бути виражена в невиконанні особою спеціальних або професійних обов’язків. До таких конкретних злочинів віднесено, крім зловживання владою або посадовим становищем (ст. 364 КК), службову недбалість (ст. 367 КК), порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).
Недосконалість таких тверджень полягає головним чином у тому, що вони пов’язані з характеристикою лише об’єктивних ознак потурання злочинові — бездіяльністю особи, а між тим у таких випадках, мабуть, треба було говорити не лише про бездіяльність особи, а й про неналежну її діяльність, а також, що дуже важливо, про форму вини такої особи.
Потурання злочинові не створює окремої правової інституції, оскільки: 1) потурання злочинові не передбачено у кримінальному законі; 2) немає закону (і недоцільно його мати) про загальний правовий обов’язок громадянина перешкоджати вчиненню протиправних дій, які вчиняються в його присутності; 3) потурання злочинові може мати місце лише з боку посадової особи, яка зобов’язана була і мала можливість вжити заходів щодо недопущення злочину чи запобігання йому, що охоплюється за наявності усіх інших ознак складом злочину, передбаченого ст. 364 КК (зловживання владою або службовим становищем). Потурання вчиненню злочину — умисне діяння, тому до нього не можуть бути віднесені необережні дії, що входять до складів злочинів, які передбачені статтями 197 (порушення обов’язків щодо охорони майна) та 367 КК (службова недбалість).
Розділ XIII МНОЖИННІСТЬ ЗЛОЧИНІВ
§ 1. Поняття та характерні ознаки множинності злочинів
Нерідко особа водночас чи протягом певного часу вчиняє кілька злочинів. Усі такі випадки охоплюються одним загальним поняттям «множинність злочинів». Чинний кримінальний закон не користується цим поняттям, але форми (види) множинності злочинів визначені у ньому під назвою Розділу VII КК «Повторність, сукупність та рецидив злочинів». Поняття «множинність злочинів» вживається у теорії кримінального права, але визначення його неоднозначне. Більшість авторів, які писали на цю тему, всі різновиди неодноразового вчинення злочинів зводять до трьох форм (видів) множинності: повторність, сукупність і рецидив злочинів.
Множинність злочинів має місце при вчиненні однією особою:
— одного й того ж злочину повторно;
— кількох (однорідних, тотожних чи різнорідних) злочинів, описаних у різних статтях Особливої частини Кодексу;
— нового злочину після засудження за раніше вчинений злочин.