Кримінальне право України. Загальна частина.
- Автор: Вереша Роман Вікторович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0312-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України. Загальна частина.». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на студентів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, а також на всіх, хто цікавиться питаннями кримінального права.
Система злочинної організації може мати підсистеми у вигляді кількох організованих груп (технічного забезпечення, зв’язку, розвідки, особистої охорони тощо).
Всі учасники злочинного угруповання через узгодженість дій стосовно досягнення певних цілей підлягають відповідальності незалежно від конкретних дій, що кожен із них вчинив як виконавець злочину, вчиненого відповідним угрупованням. Однак кожному учасникові злочинного угруповання можуть бути інкриміновані лише ті дії, які він вчинив, і ті злочини, в яких він брав участь.
§ 4. Види співучасників злочину
У ст. 27 дано визначення окремих видів співучасників: виконавця, організатора, підбурювача і пособника. В основу такого розподілу покладено об’єктивні критерії — ступінь і характер участі кожного з них у вчиненні злочину. Ступінь участі — це інтенсивність діяння кожної з осіб, які діють спільно, щодо виконання своєї ролі у вчиненні злочину. Характер участі визначає функціональну роль кожного співучасника у спільному злочині. У деяких випадках при одній і тій самій функціональній ролі особи може бути різний ступінь її участі у вчиненні злочину.
Наприклад, в одному випадку пособник у розкраданні майна порадив виконавцю найкращий спосіб вчинення шахрайства, в іншому пособник не лише запропонував найкращий спосіб вчинення шахрайства, а й дав виконавцеві «ляльку», яку той використав, аби заволодіти майном потерпілого. У цих двох випадках функціональна роль одного і другого пособників однакова, проте ступінь їхньої участі у злочині різний.
Головною ознакою, за якою вирізняють виконавця, організатора, підбурювача і пособника, слід вважати характер дій, які вчиняє кожен із них і які створюють об’єктивну сторону складу злочину кожного зі співучасників, що і є основою поділу співучасників на види.
У теорії кримінального права щодо конструкції співучасті у злочині та підстав кримінальної відповідальності співучасників існує два погляди. За одним із них, співучасть має акцесорну (необов’язкову, підпорядковану, підрядну) природу, оскільки склад злочинів за співучасті виконується безпосередньо виконавцем, всі інші співучасники склад злочину не виконують. Тому співучасники відповідають за дії, спільні з тими, які здійснив виконавець злочину.
Відповідно до іншого погляду, співучасть — це самостійна інституція Загальної частини кримінального права, її норми регулюють відповідальність особливої групи співучасників: організатора, підмовника і пособника злочину; підставою відповідальності кожного співучасника є не дії виконавця, а дії, вчинені співучасником особисто. Звичайно, відповідальність організатора, підмовника і пособника визначається залежно від дій виконавця злочину. Дії виконавця злочину за співучасті є складовою зусиль співучасників злочину. Однак така залежність виявляється лише в тому, що в діях співучасника склад закінченого злочину матиме місце за наявності складу закінченого злочину в діях виконавця. Цей погляд є панівним у науці кримінального права.
Виконавцем злочину визнається перш за все особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Виконавець злочину — це особа, дії якої містять склад конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною КК. Такою особою є той, хто безпосередньо спричинив злочинний результат. Водночас злочин вважається виконаним особою і тоді, коли вона вчинила його не власноруч, а використавши для цього іншу особу, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися. У цих випадках йдеться про так зване опосередковане виконання злочину.
Опосередковане виконання буде і в тому разі, коли злочинні дії вчинено в результаті фізичного або психічного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками, наприклад, через загрозу заподіяти особі смерть, якщо вона негайно не вчинить крадіжку. У такому разі особа, яка застосовує насильство, підлягає відповідальності як виконавець за опосередковане вчинення крадіжки. Особа ж, яка фактично вчинила крадіжку, кримінальній відповідальності не підлягає, оскільки діяла під безпосереднім впливом фізичного примусу.