Дівчина мого сина
- Автор: Френсіс Мішель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3363-8
- Переводчик: Ганнa Литвиненко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Дівчина мого сина». Краткое содержание книги:
— Живий.
— Так. Був живий, коли останнього разу перевіряв.
— Не розумію…
— Принести тобі води? — Він здавався нетерплячим, наче хотів, щоб вона пішла.
Черрі продовжувала здивовано витріщатися на нього з болісним виразом на обличчі. Сльози полилися струмком.
— Ти просто міг сказати мені, що це кінець.
Вона спробувала встати й відчинити вхідні двері, але він виставив руку, щоб зупинити її.
— Що ти сказала?
— Якщо ти більше не хотів мене бачити. Ти ж знаєш, я б це витримала. Якби мене кинули. Тобі не потрібно було дозволяти мамі робити брудну роботу. Це була твоя ідея чи її?
Даніель виглядав спантеличеним.
— Про що ти говориш?
— То тепер ти просто це заперечуватимеш? Вибач, але я заслуговую на краще. — Вона проковтнула сльози й знову спробувала вирватися, щоб відчинити двері.
— Черрі, чи не була б ти така ласкава пояснити, що відбувається?
Вона зупинилася й глянула на нього.
— Твоя мама. Сказала мені, що ти помер.
У коридорі запала тиша.
— Повтори.
Черрі спохмурніла.
— Вона зателефонувала мені. Наприкінці березня. Сказала, що ти помер, коли я була у від’їзді.
Даніель був вражений.
— Що вона зробила?
Черрі відчула, що насправді не потрібно було повторювати це ще раз. На його обличчі застиг вираз здивування.
— Черрі, маєш час випити кави?
Вона погодилася. Даніель провів її на кухню.
— Не тут, — швидко сказала вона. — Якщо з тобою все добре, я б радше не… — Вона ніяково роззирнулася навколо, і він усе зрозумів.
— Дай мені лише взяти речі й зібрати папери.
— Я можу скористатися ванною?
— Звичайно.
Даніель зник у глибині будинку, і через кілька секунд, коли вона вже не чула його кроків, Черрі прослизнула нагору, до спальні Лаури. Обережно зачинила за собою двері й глянула на стіл, на якому лежав папір для листів. Саме на такому папері вона й отримала запрошення на вечерю багато місяців тому. На кожному аркуші було вказано ім’я Лаури та її адресу. Черрі тихо пройшла кімнатою, помітивши, що пухнастий килим приховує будь-які скрипи чи кроки. Вона взяла кілька аркушів і поклала до сумочки, а потім побачила записку, написану від руки: щось про те, що жінці важко доглядати за внуками, і прихопила її теж. Відколи вона спустилася вниз, минуло лише дві чи три хвилини.
— Готова? — сказав Даніель, з’являючись у кухні з піджаком у руках.
Черрі кивнула.
Вони пішли до кав’ярні за кілька вулиць від будинку Даніеля. Так було найкраще, оскільки Лаура скоро з’ясує, що їй не призначали зустрічі в баштах ITV, а Черрі не хотіла випадково з нею зіштовхнутися.
Даніель сів і слухав, як Черрі розповідала йому про все, що сталося. Звісно ж, невпевнено, бо подібне було нелегко чути, і вона не хотіла завдати йому більшого болю, ніж мусила. Вона намагалася зробити все швидко. Намагалася бути обережною, однак повинна була пройти довгий шлях.
Якийсь час він не говорив ані слова, а потім обхопив обличчя долонями. Коли він підвів очі, то був просто збентежений.
— Чому ти не захотіла прийти на похорон?
Їй варто було особливо попрацювати над натяками, щоб викрити брехню.
— Я хотіла. Вона сказала, що він уже відбувся, коли я була у від’їзді. І що могили теж не було, бо твій прах забрали до Франції.
Він напружився, і вона подумала, що, напевно, важко чути про те, що твоя власна мати обговорювала твій похорон. Він підняв чайну ложечку й повільно почав помішувати каву без цукру, не піднімаючи на Черрі очей.
— Мені шкода, що тобі довелося пройти через таке.
Вона кивнула.
— Мені знадобилося багато часу… Що ж, я так і не змирилася. Саме тому ходила до її офісу вчора. Я просто відчайдушно прагнула поговорити з нею, почути про те, що сталося після того, як ти… ти знаєш…
— Ти ходила до неї в офіс?
— Вона не говорила? — здивовано глянула на нього Черрі. — Що ж, я про це не подумала.
На якусь мить запала тиша.
— З тобою все гаразд?
— Чому ти прийшла до нас?
Вона помітила, що Даніель іще не відкрився їй.
— Я прийшла, щоб віддати їй оце.
Черрі полізла в сумочку й витягла конверт. Усередині були якісь фотографії.
— Це з нашої поїздки. Сплавляння на плоту. Мені здалося, що вона хотіла б побачити твої останні фото…
Він узяв їх у руки. На знімках були вони з Черрі, обоє сміялися, кричали, коли їх несло течією вниз. Черрі відкопала фотографії минулого вечора у своїх коробках, складених у шафі. Їх зняв професійний фотограф, і вона отримала їх у центрі десь через місяць після нещасного випадку собі на згадку.