Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Боротьба Юрія за Київ
Наприкінці липня 1149 р. рушив Юрій з половцями на Київ. Давидовичі заявилися тимчасово за Ізяславом, Олеговичі приєдналися зразу до Юрія. Похід заскочив Ізяслава непідготованим - брат Ростислав був іще в своїм Смоленську, а кияни нераді були втручатися у війну поміж Мономаховичами. Всеж таки, для самої воєнної демонстрації, як заповнював їх про те Ізяслав, вони таки виступили й разом з військами Ростислава та Ізяслава Давидовича станули під Переяславом, куди наспів Юрій.
Юрій, хоч і запевняв своїх союзників, що «або головою наложить, бо відомстить на Ізяславі сором свого сина й своєї повойованої землі», але про справжню війну не думав і радби був піти з Ізяславом на переговори. Перед битвою він післав послів до Ізяслава, мовляв: «От, брате, ти на мене приходив і землю мою воював і старшинство мені відібрав (недопустив до київського престола) Але, брате і сину, для руської землі й для христіянства не проливаймо христіянської крови. Дай мені Переяслав, хай я посаджу в ньому мого сина, а ти сиди й царствуй у Києві. А коли ти не хочеш мені того зробити, то вже хай Бог рішає справу між нами». Слова були підступні, хоч і примащені братолюбною облудою.
Ізяслав не пішов на уступки, хоч як його просили духовники, а переяславський єпископ клякав перед ним на коліна. Він розумів, цо поволі допускати собі під бік ворога, це все одно, що самому класти шию в ярмо й не помирився. Алеж в боротьбі з Юрієм відступили від Ізяслава переяславці, серед яких давно вже велася агітація за Юрієм. «Юрій нам князь, його варто було далеко шукати» - говорили, без сорому, зрадники. Вслід за зрадою переяславців кинулися тікати кияни, що й примусило Ізяслава відступити. Юрій зайняв Переяслав й рушив на Київ. Колиж Ізяслав запитав киян чи вони тепер стануть у його обороні, коли ворог стоїть під брамами міста, перелякані й знеохочені до війни кияни відповіли:
«Панове, князі наші! Наші батьки й брати тепер на побоєвищі. Одних узяли в неволю, других побили й зняли з них зброю. Їдьте ви тепер у свої волости, аби нас усіх не побрали в неволю. Знаєте самі, що ми з Юрієм не будемо добрі. Як пізніше побачимо, де ваші хоругви, зараз при них станемо»…
Не було що Ізяславові робити. Покинув столицю й пішов на Волинь, а Юрій вїхав до Києва, як справжній переможець, хоча перемогла тут не військова сміливість і хист полководця але підступ і зрада, що стають відтоді постійною зброєю суздальської півночі проти українського півдня. Щоб оминути грабежі, кияни вийшли проти Юрія й показували «радість велику» з його приходу. Зараз таки взявся Юрій господарити й пороздавав київські пригороди синам, з яких старшого посадив у Переяславі. Не знав сердега, що від оволодіння Києвом до опанування київського престолу ще далека й небезпечна дорога. Небаром переконався, що це неправда, що «коли вже опанував Київ, то вже й на тому скінчилося», як насміхається над ним літописець.
Ізяслав не думав піддаватися й зараз кинувся до своїх закордонним свояків - угорського короля Гейзи, чеського Володислава й польського Болеслава за допомогою. Крім чеського оба другі дали поміч, ще й угорський король Гейза зобовязався звязати руки галицькому князеві Володимиркові, щоб той не пішов помагати Юрієві, Але зі збройної допомоги союзників мав Ізяслав мало користи й після першого походу проти Юрія, був примушений піти з ним на переговори. В переговорах забезпечив Юрій Ізяславові Новгород і Волинь, але як тільки поляки й мадяри відійшли, підступний Юрій зірвав переговори й почав війну з Ізяславом наново. Але війна йому не велася; він краще воював інтригами, як мечем. Тепер уже з власної понуки приступив Юрій до переговорів з Ізяславом.