Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Забезпечившися з боку братів і братаничів, Всеволод не дбав і про симпатії київської громади. Ще за життя Ярополка він нищив київські околиці, а ставши київським князем викликав ненависть проти себе здирствами й зловживаннями своїх урядовців. Невдоволена була й київська дружина, посварився Всеволод і з митрополитом Михайлом, що виїхав з Києва до Царгороду й мабуть не вернув. Про людське око Всеволод вдавав побожного й побудував Кирилівський манастир у Києві та Юріївську церкву в Каневі.
Всеволод посвоячився з польським великим князем Володиславом II, що за його сина Болеслава Високого видав дочку Звениславу. Помагаючи Володиславові проти його молодших братів, Всеволод користувався його допомогою в походах проти Ізяслава і Володимира (1144).
Як і його батько, не рвав Всеволод звязків з половцями, яких постійно вживав у боротьбі з своїми братами й наводючи кочовиків на українські землі, цілковито підрізував симпатії громадянства до себе й до родини Олеговичів узагалі.
Ігор Олегович
Вміраючи 1 серпня 1146 р., назначив Всеволод своїм наслідником брата Ігоря. Так кияни, як і князі не протестували проти того за життя Всеволода, але коли він помер й Ігор вїхав до Києва, кияни скликали на Подолі віче, на якому зажадали запоруки, що за нього не повторяться здирства й зловживання, які вдомашнилися за Всеволода. «Ретша нам знищив Київ, Тудор Вишгород, а ти княже цілуй нам хрест: коли нам буде яка кривда, то суди нас сам». Ігор присяг, що здирств і зловживання не буде, а тивунів, що досі нищили громаду» віддав у її руки. Народ кинувся грабити зненавидженого тивуна Ретшу, а вслід за ним і судових урядовців (мечників).
Але ані умова громади з князем, ані його добра воля дотримаї обіцянки, не запевнила йому київського стола: родина Олегович була для цього занадто зненавиджена. За кілька днів кияни післал послів до Ізяслава Мстиславича в Переяславі, мовляв: «Іди княже до нас, хочемо тебе».
Ізяслав був на це мабуть здавна приготований і, не гаючись, пішов з військом на Київ. Уже при переправі через Дніпро вийшли йому назустріч висланці Поросся й турецькі кольоністи київського пограниччя («Чорні Клобуки») й заявили: «Ти наш князь, а Олеговичів не хочемо. Іди скоро, а ми підем з тобою». З черги прийшли висланці з Білгороду, Василева й нарешті з самого Києва, заявляючи свою радість з приводу приходу князя з Мстиславового коліна. Кияни обіцяли в рішучій хвилині перейти до Ізяслава, мовляв: «Ти наш князь, не хочемо бути спадщиною Олеговичів. Як побачимо твою хоругов, то й підемо зараз до тебе». На те відповів Ізяслав: «Або голову положу перед вами, або здобуду стіл діда й батька свого».
Ігор старався робити що міг, щоб тільки затримати у своїх руках Київ. Шукав союзників поміж князями, підлещувався теж боярам. Але й ті, що їх привернув до себе, не могли нічого вдіяти. Було пізно, а бояри, то попросту зрадили Ігоря й перейшли на бік Ізяслава.
Дня 13 серпня підступив Ізяслав під Київ. Ігор вийшов йому назустріч з полками свого брата Святослава Всеволодича. Але київські полки перейшли до Ізяслава, як тільки він наблизився. Тоді Ігор кинувся на Ізяслава з своєю дружиною але вибрав для цього таке невигідне місце, що при першому натиску Ізяслава пішла дружина в розсипку. Ізяслав вїхав до Києва, а Ігоря найшли чотири дні пізніше серед болот, закували й перевезли до Переяслава, де замкнули в манастирський «поруб». Рівночасно кияне кинулися грабити майно бояр і дружини Олеговичів.