Ранок дня не визначає [Денят не си личи по заранта - uk]

— Це не прибуток, а грабіж, — заперечую я.

— Ви починаєте мені набридати. Дебютували цікаво, а тепер морочите голову своїми фінансовими проблемами.

— Неминучий вступ, — поспішаю вибачитись я. — А тепер перейдемо до суті…

— Переходьте.

— Одне слово, я вирішив помститися Райєнові.

— Похвальний намір, — погоджується інженю. — Злочин має бути покараний. Так сказав іще Достоєвський. Але ж, пане, я не Достоєвський, і ці проблеми мене не цікавлять. До того ж мені призначила побачення перукарка.

Вона наміряється підвестися, та не встигає, бо я галантно беру її за талію і знову садовлю на диван.

— Ви мене обнімаєте? — збентежено зводить брови дівчина. — Що б це означало?

— До цього я ще не дійшов. Намагаюсь опанувати себе…

— Встигнете.

— … Бо хочу пояснити вам, що хоч ви й не Достоєвський, але це питання таки стосується вас.

— Он як?

— Точніше, воно стосується вашого друга — Томаса.

— Томас мені не друг. Він сердиться на мене, я на нього. Ми посварилися.

— Оце вам і привід помиритися.

— Звідки ви знаєте, що я хочу з ним миритися?

— Гаразд, тоді залиште його Сандрі.

— Ти ба! Ви, здається, обізнані з тим, що вас не стосується.

— Стосується! І саме тому я намагаюсь пояснити вам, що у нас спільні інтереси. Райєн хоче ліквідувати Томаса. А в мене є документ, за допомогою якого Томас може знищити Райєна. Зрозуміло чи ні?

— Ні.

Вона прикидається дурнішою, ніж є насправді, але вже виявляє зацікавленість. Коротко розповідаю їй про фактуру, наголошуючи на практичному значенні цього папірця.

— За допомогою цього документа Томас усуне Райєна, а ви усунете Сандру.

— Не виключено, — погоджується Дейзі. — Тільки чому ви самі не передасте фактуру Томасові?

Дурна, та не зовсім!

— З дуже простої причини: тепер мої стосунки з Томасом такі ж, як і ваші. Він мене не прийме й не вислухає або ж поставиться з недовірою…

— А що я довірлива…

— Розумієте, — кажу я, — ви поясните, що фактуру вам залишив на зберігання Ерліх — на той випадок, коли з ним щось трапиться; ви довго вагалися, що з нею робити. І нарешті вирішили віднести Томасу, хоч він цього й не заслуговує.

— Власне, чому б і не занести? — Дейзі куйовдить своє русяве волосся: — Зрештою, якщо вона йому непотрібна, хай спалить.

— Спалить? Та він цілуватиме вам ноги, як тільки побачить її!

— Нехай спершу я дозволю йому, — кидає дівчина, але можливість того, що Томас цілуватиме їй ноги, її явно приваблює.

Вона здається мені такою легковажною, що я вирішую про всяк випадок знову проінструктувати її в деталях, попередивши, щоб вона нікому не показувала фактуру й не розповідала про мій візит.

— Годі! Ви набридли мені! — зітхає дівчина. — Що ви питимете?

«Нічого», — хочеться мені відповісти, та вчасно згадую, що ще не сховав у крісло мікрофончик, бо в холі нема й натяку на крісло.