Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця». Краткое содержание книги:
Річард теж розуміє, що не зможе цьому запобігти, тому відчуває свою провину. Він поодинці повинен нести гріх, в якому не зважився б зізнатися навіть єдиній людині, яку любив… І яку втратив.
Приєднуйтесь до Річарда і Келен в заключному романі про одну з найдивовижніших і незабутніх пригод, коли-небудь описаних. Вона почалася з першого правила, а закінчиться правилом правил, неписаним правилом, правилом, негласним з давніх часів.
З новим сходом сонця, світ зміниться назавжди…
Для Джегана це стало більше ніж грою. Це стало продовженням його особистості. Ніккі відвернулася від виду розміщених внизу сил Імперського Ордена. Вона більше не могла бачити, або навіть думати про криваві ігри, які вона настільки сильно зненавиділа.
Заглушений рев захлеснув її, — ця зростаюча жага крові, яка, в кінцевому рахунку, виплеснеться на Народний Палац.
Повернувшись всередину, Ніккі почекала, поки Натан не закрив важкі двері, перед обличчям холодної ночі, що спустилася на зовнішній світ.
— Я повинна спуститися і оглянути могилу Паніза Рала.
Він озирнувся назад через плече, засунув засув.
— Як скажеш. Тоді пішли.
Коли вони почали віддалятися, Енн завагалася.
— Я знаю, наскільки ти ненавидиш спускатися в ту могилу, — сказала вона Натану, піймавши його за руку, змушуючи зупинитися.
— Верна і Еді чекають. Можливо, ти міг би побачитися з ними, в той час, як я відвела б Ніккі до могили.
Натан кинув на неї підозрілий погляд. Він збирався щось сказати, коли Енн кинула на нього свій. Він, здавалося, вловив її думку.
— Так, це гарна ідея, моя дорога. Ми з Карою підемо, поговоримо з Верною і Еді.
Шкіра облачення Кари рипнула, коли вона схрестила на грудях руки.
— Я залишуся з Ніккі. У відсутності лорда Рала мій обов'язок — захищати її.
— Я дійсно думаю, що Бердіна і Найда хотіли б обговорити деякі проблеми безпеки палацу з тобою, — сказала Енн.
Помітивши, що Кара не згодна з планом навіть приблизно, Енн квапливо додала:
— На випадок, якщо Річард повернеться, вони хочуть бути впевненими, що зроблено все можливе, щоб забезпечити його безпеку, коли він з'явиться в палаці.
Ніккі подумала, що лише деякі люди були настільки ж підозрілими як Морт-Сід. Вони, здавалося, були постійно на сторожі, очікуючи гіршого. Ніккі ж припускала, що Енн лише хотіла поговорити з нею наодинці.
Вона не знала, чому Енн не могла просто сказати про це Карі. Вона подумала, що Енн, ймовірно, не була переконана, що такий підхід спрацює.
Ніккі поклала руку Кари їй на талію і схилилася до неї.
— Все в порядку, Кара. Іди з Натаном, і я незабаром до вас приєднаюся.
Кара перевела погляд з очей Ніккі до очей Енн.
— Де?
— Ти знаєш столову між кімнатами Морт-Сід і площею молитов біля невеликої групи дерев?
— Звичайно.
— Верна і Еді повинні зустріти нас там. Ми наздоженемо вас після того, як Ніккі погляне на могилу.
Тільки коли Ніккі кивнула Карі, та, нарешті, погодилася.
Вони вирушили в дорогу, і Ніккі спостерігала, як Енн, озирнувшись, в останній раз багатозначно подивилася на Натана. Це був сповнений чуйності й ніжності, присмачений щирою посмішкою погляд людини, яка розлучається з близьким другом.
Ніккі зніяковіла, усвідомивши, що стала свідком настільки приватого моменту. І в теж час розуміння того, що Енн і Натан — просто чарівна пара, не викликало у Ніккі і дещиці сумніву.
Спостерігаючи за їх неординарними відносинами, будь-хто б відзначив, що тут криється щось більше, ніж просто міцна дружба.
Один лише погляд на цих двох дивовижних людей радував очі, заспокоював серце, і зігрівав Ніккі душу.
Адже зараз Енн стала для неї не просто аббатисою, яка колись викликала лише побожний страх і покору, але жінкою, яка може відчувати і пристрасно бажає жити так, як всі.
В той час, як Натан і Кара поверталися назад до палацу, Ніккі і Енн направлялися вниз до вервечці сходових прольотів.
Ніккі пильно подивилася на Енн.
— Ти його любиш?
Енн посміхнулася, відповідаючи.
— Так!
Ніккі забарилася, не в силах що-небудь відповісти.
— Ти здивована, що я визнаю це? — Запитала Енн.
— Ну, взагалі-то так, — відповіла Ніккі.
Енн радісно хихикнула.
— По правді кажучи, мене спочатку це дивувало не менше тебе.
Ніккі недбало перебирала пальцями.
— Коли ж це сталося?
Енн задумалася, намагаючись пригадати.
— Можна сказати, що практично сотні років тому. У той час я була настільки зайнята, цілком віддаючись виконанню призначеної мені ролі аббатиси, що, як виявилося, навіть не знайшла часу усвідомити очевидного, того, що лежало на поверхні.
Можливо, тоді я вважала, що мої обов'язки — понад усе. Але зараз думаю, що це було лише жалюгідним виправданням моїй дурній поведінці.
Ніккі мало язик не проковтнула від такого відвертого визнання.
Енн посміхнулася, вона була собою задоволена. А коли подивилася на застиглу в подиві Ніккі, то сказала.
— Ти дивуєшся тому, що я всього-навсього веду себе, як звичайна людина?