Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
Цьому пояснення може бути таким. Безконечно розвиватися — навіть за умови загибелі й відродження, — людство не може. Все одне колись досягне вершин, а далі — деградація і крах. Адже коли людство досягне вершин, далі йому мовби вже й нікуди розвиватися. В цей час і настає стадія стиснення Всесвіту та його загибель. Щоб потім після Великого Вибуху все знову розпочати — хоч і нове життя, але за канонами старого, не знаючи про те анічого.
Якщо ж за нового циклу починати зовсім інше життя, відмінне від першого, то кожен раз треба створювати все нові й нові події для людства й нове життя для кожного індивідуума зокрема.
Потрібно кожен раз «видумувати» сотні тисяч, мільйони мільйонів, мільярди подій і мільярди варіантів життя — все нові й нові.
Це надто складно. Та й для чого створювати щораз нове, все одне людство нічого не відає про свої минулі життя, тож економніше й простіше все просто — за новим циклом — повторити. Менше мороки.
Тож краще повторити одне до одного минуле життя — у щасті й горі, у печалях і радощах. І хто загинув на війні, той знову так же загине, адже війни будуть ті ж самі. Але разом з тим, кожен повторить і своє щастя і свої радощі. А це вже щось…
Але за смерті хоч якась надія на потойбічне життя залишається. Бодай і примарна. Хоч не у всіх та з’явиться рятівна думка, а раптом ТАМ, потойбіч, є життя?
Після стиснення Всесвіту і на це надії не лишиться, адже зникне не лише цей світ, а й той, потойбічний (якщо він є). Зникнуть рай і пекло, святі і грішні, зникне віра і невіра.
І як довго доведеться «чекати» до нового циклу життя — мільярди й мільярди років? Можливо й кілька їх десятків.
Але у вічності немає років.
У вічності є всього лише одна мить.
Наче просто приліг, заснув і проснувся…
Як все відбуватиметься? Себто як надходитиме кінець світу?
Люди (якщо вони ще на той час вціліють) бачитимуть у небі все менше й менше зірок, зоряних скупчень. Небо ставатиме все чорнішим і чорнішим, пустельним і мертвим. Зорі в небі гаснутимуть, стиснення все ближче й ближче підходитиме до планети людей. Нарешті настане такий час, коли в її небі не залишиться жодної зірки — все зжере невмолиме і неспиниме стиснення.
Зникнуть час і простір.
Зникне світло.
І тоді все живе на землі просто засне й не проснеться.
Власне, проснеться, але через мільярди-мільярди років. І кожен народиться у свій час і все піде як і колись: дитинство, юність, зрілість, старість. Все буде, як і було минулого разу. І нікому не дано буде знати, що це вже в який раз… Тому й життя буде таким дорогим, як дороге все, що дається лише один— єдиний раз…
Складовою частиною будь-якої релігії є есхатологія — вчення про кінцеву долю людства, про пришестя месії і про тисячолітнє царство Боже на землі, воскресіння мертвих і страшний суд, про рай і пекло. Кінцева доля людства…
Наука не визнає есхатології як вчення, але згодна, що доля в людства колись таки стане кінцевою.
Але як відбудеться зникнення Всесвіту, його кінець (слава Богу, тимчасовий), всесвітня катастрофа, більшої за яку, жахливішої і всезнищуючої вже й бути не може. Зрештою, Апокаліпсис.
Це така ж незбагненна таїна (можна лише гадати), як і сама сутність смерті.
Як відомо за древнім постулатом: якщо смерті немає, ми є, якщо смерть є, нас уже немає.
Те ж саме відбудеться і за всесвітнього Апокаліпсиса, коли ми будемо, його ще не буде, коли він буде, нас уже не буде.
Як наука не може пояснити стан Всесвіту до точки (звідки все й почалося), так не може пояснити і що буде, коли Всесвіт стиснеться в точку.
Власне, як це станеться.
Одномоментно чи поступово. Як, наприклад, місто готується до сну. Десь після півночі вимикається світло у вікнах будинків, вулиці порожніють, потім вимикається світло на вулицях, нічна пітьма огортає місто, все нишкне, затихає в темряві до ранку. Тільки з різницею, що «ранок» після кінця Всесвіту настанене не через години, а через мільярди років.
А втім, якщо все відбуватиметься, то миттєво. Як спалах. Для тих, хто житиме наприкінці світу. Щоб ніхто нічого й не збагнув, а отже, й не встиг злякатися. Як вимикається джерело електроенергії. Наприклад, лампочка. Натис кнопку вмикача, світло згасло і настала пітьма. Ось так зникне світ, стиснувшись в кнопку. А втім, так чи не так — хто нині про це достеменно скаже? Та й чи варто програвати стан кінця? Знайомий автору фізик і астроном, немолода вже людина, віруюча, так відповів на запитання про кінець Всесвіту: