Твори у 12 томах. Том 04
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #4
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Катерина Корякіна
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 04». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До четвертого тому ввійшли повість «Перед Адамом» (Нью- Йорк, 1907), нариси «Дорога» (Нью-Йорк, 1907) та роман «Залізна П’ята» (Нью-Йорк, 1908).
Рідко коли виплачується спинятись і вступати в пояснення перед биками, коли вони виглядають «зубастими». Треба хутко накивати п’ятами, та й годі. Поки я це засвоїв, пройшло трохи часу; остаточно ж напутив мене один бик у Нью-Йорку. Відтоді в мене виробився автоматичний рефлекс давати ногами знати, тільки-но забачу, що бик сягає по мою душу. Цей автоматичний рефлекс став основною рушійною пружиною моєї поведінки, завпеди накрученою і готового вмить випростатись. Довіку мені цього не позбутись. Буде мені вісімдесят років, кульгатиму я на милицях, та хай лиш який полісмен раптом простягне руку до мене, — я твердо знаю, що покину милиці і чкурну сполоханим оленем.
Те остаточне напутенство у науці про биків я отримав одного спекотного літнього пообіддя в самому Нью-Йорку. Цілий тиждень шкварило немилосердно. Я взяв собі звичку вранці розкидати ногами, а пополудні спочивати в скверику поблизу Газетного ряду й міської ратуші. Там недалеко можна було за кілька центів придбати з візка свіжу книжчину (з якимось ганджем у друкові чи палітурці). А вже в самому сквері стояли невеличкі ятки, де продавалося пречудове крижано-холодне стерилізоване молоко та сколотини, по центу шклянки. Щодня пополудні я сидів на лаві й читав, бенкетуючи молоком. Я виджулював по п'ять-десять шклянок кожен день. Спекота ж бо стояла страшенна.
Отак я сидів собі, смиренний волоцюга-книголюб, попивав молоко, і послухайте лишень, що мені за те все. Одного разу пополудні приходжу я до свого скверу, свіжокуплена книжка в мене під пахвою, ненаситна спрага на сколотини за пазухою. Не встиг я дійти до молочної ятки, як посеред вулиці перед ратушею побачив якусь юрбу. Збилося людей саме гам, де мені переходити через вулицю, тож я спинився поглянути, що то зібрало цікавих роззяв. Спершу нічого не міг добрати. Згодом, з вигуків і дещо мелькома розгледівши, я здогадався, що то хлопчаки грають у «коци». Ну, а грати в коци на вулицях Нью-Йорка не дозволяється. Я того не знав, але небавом довідався, і досить відчутно. Простояв я там яких, може, секунд із тридцять, поки второпав через що це збіговисько, аж чую, котрийсь хлопчак гукає: «Бик!» Пацанва народ метикований, ноги на плечі та й драла. Не те, що я.
Юрба зараз же сипнула врозпорошку по тротуарах обабіч вулиці. Я подався на тротуар з того боку, де сквер. В тому ж напрямку подалось чоловік, либонь, п’ятдесят із недавньої юрби. Ми собі розтягайся хто куди дорогою. Я помітив бика — рослявого полісмена в сірій формі. Він ішов неквапно серединою вулиці, так наче на прохідці. Мимохідь я звернув увагу, що він змінив курс і простує тепер навкоси до того самого тротуару, до якого я зближався під прямим кутом. Він поволі ступав крізь розпорошену юрбу, і я зауважив, що його шлях має перетнутися з моїм.
Я чувся таким безгрішним та невинним, ідо попри весь свій досвід з биками та їхніми звичаями нічого лихого не передчував. Мені і на думку не заносилося, що то бик за мною. З поваги до закону я вже навіть намірився спинитись у наступну мить і дати полісменові пройти. І я таки спинився, та не своєю волею; власне, проти своєї волі. Той бик — ні сіло ні впало — бебех мене обома кулачищами в груди. І при цьому словесно окрив мій родовід ганьбою.
Кров вільного американця скипіла у мене в жилах. Всі мої волелюбні предки обурено заволали в мені. «Що де значить?» — спитав я. Я, бачите, жадав пояснень. І я їх дістав. Лусь! Його кийок огрів мене по голові, аж я захитався, наче п’яний, а зацікавлені обличчя перехожих загойдалися переді мною, мовби хвилі морські, моя дорогоцінна книжка віщала з-під пахви в бруд, а бик заніс кийок для нового удару. І в цю запаморочливу мить у моїй уяві промайнуло видиво. Я побачив, як той кийок раз по раз падає мені на голову; себе я побачив побитого, скривавленого і знівеченого в поліційному суді; я почув, як секретар зачитує обвинувачення в неподобній поведінці, лихослів’ї, опорі полісменові та інших переступах; і я побачив себе за річкою на Блеквелз-Айленді[18]. О, я знав, чим то пахне. Я втратив усякий інтерес до пояснень. Я навіть не загаявся, щоб підібрати свою дорогоцінну непрочитану книжку. Я повернувся —, й драла звідти. Я ледве тримався на ногах, але біг. І до самого скопу свого кидатимусь я навтіки, щойно бик почне пояснювати кийком.
18
Блеквелз-Айленд (тепер Велфер-Айленд) — острів на Іст-рівері в Нью-Йорку, де містяться шпиталі та інші муніципальні заклади; в часи Дж. Лондона там була також тюрма.