Твори у 12 томах. Том 04

Але така вже воно гра. Гобо кидає виклик суспільству, а сторожові пси суспільства живляться його коштом. Буває, що гобо сам дається псам у лапи, особливо взимі. Такий гобо, звісно, вибирає громаду з «пристойною» цюпою, де не ганяють на роботу, а харч доїжний. Поза тим завжди були, та певно, й досі не перевелися констеблі, що діляться винагородою із арештованим заволокою. Такому констеблеві нема чого полювати. Тільки свисни, а дичина сама до рук іде. Просто диво, які добрі гроші заробляється на злиденному волоцюзі. По всьому Півдню — так було принаймні за мого поброду — розкидано в'язничні табори та плантації, де волоцюг на термін їхнього вироку продають фермерам, і волоцюга мусить відробити той час.

А є й такі місця, як Ратлендська каменярня в штаті Вермонт, де волоцюгу нещадно визискують, а сальце, що він надурняк нагуляв, «калатаючи на волочаку» чи «ляскаючи хвірткою», переганяють на прибуток для тої громади.

Ні, я нічого не знаю про каменярню в Ратленді, штат Вермонт. І дуже радий, що не знаю, надто згадавши, що й сам туди мало не втрапив. Волоцюги переказують вістки з уст в уста, і вперше я зачув про ту каменярню ще в Індіані. А опинившись у Новій Англії, я вже тільки про них і чув, і все мов про яке страхіття. «В каменярнях нестача робочих рук, — остерігало зустрічне бурлацтво, — і шугаям нікому не дають менше трьох місяців». Поки дістався до Нью-Гемпшіра, я вже наслухався про ті каменярні стільки, що обминав десятою дорогою залізничних поліцаїв — «биків» — і констеблів.

Якось надвечір я завітав на сортувальню в Конкорді і побачив там товарняк, сформований і готовий рушати. Я підійшов до порожнього вагона, відсунув бічні двері й заліз усередину. На ранок я сподівався доїхати до Уайт-Рівера за річкою; це завело б мене у Вермонт, моторошно близько від Ратленда. Але навпісля, просуваючись на північ, я почав би віддалятися від небезпечного пункту. У вагоні я надибав котолупа, що, побачивши мене, затрусився, мов у лихоманці. Він подумав, що я гицель (тобто гальмівник), а коли довідався, що я тільки шугай, то щиро сказав, що перестрашився мене так через Ратлендську каменярню. Це був молодий сільський парубок, і переїздив він лишень місцевими вітками.