Повернутися дощем
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1474-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Повернутися дощем». Краткое содержание книги:
Чутки про оточення міста поширювалися й раніше, але солдати не вірили в обіцяний ворогом котел до останнього. Лише коли з двадцять другого серпня опинилися під безперервним вогнем артилерії, це стало очевидно. Іноді артилерія замовкала хвилин на десять, і бійці, які намагалися підтримати одне одного, жартували, що ворог стомився і йому потрібен відпочинок.
— Попісяти, покакати і перекусити, — казав Злий, — їм також треба. Тож, користуючись нагодою, робимо те саме. Їсти-пити нема чого, а от у кущики збігати треба.
Коли хлопець відійшов, Уля витерла хустинкою обличчя і посміхнулася Геннадію.
— Я вже не така закопчена, як ти?
— Ох ці дівчата! Земля під ногами аж п’яти пече, а вони про свою красу дбають.
— Ти обіцяв зізнатися матері, що не таксуєш, — мовила дівчина. — Сьогодні День Незалежності. Не забув?
— Якби й забув, то «Гради» нагадали. Раз обіцяв, спробую додзвонитися.
Геннадій дістав мобільний, увімкнув і, приклавши до вуха, похитав головою.
— Нема зв’язку.
— Вийди з окопу і підніми телефон, — порадила дівчина, — інколи це допомагає.
— Зараз спробую, — сказав він і підвівся. — Гадаю, вороги ще не встигли справити нужду.
— І я з тобою.
— Не смій! Сиди! — наказав він, і дівчина повернулася на місце.
Геник набрав номер і шукав зв’язку, але марно. Довелося повернутися.
— Не вийшло, — зітхнув він.
— Спробуй ще, іноді зв’язок проскакує, — наполягала Уля.
Злий встиг повернутися до побратимів до того, як знову активно запрацювала ворожа артилерія.
— А щоб вам так жилося на тому світі! — кинув сердито він, коли неподалік розірвався снаряд, засипавши їх землею.
Здавалося, що ворог не видихається, а навпаки, нарощує темп. До пізнього вечора Геник не мав часу зв’язатися з матір’ю.
— Ти обіцяв, — нагадала Уля. — До того ж мобільник може розрядитися, а заряджати немає де.
— Це точно.
Геник став на невелике узвишшя і дивом почув довгі гудки виклику.
— Привіт, мамо! У мене все добре. А як ти? — випалив, побоюючись, що зв’язок урветься.
— Усе добре, синку, — почув рідний голос.
Зненацька просвистів снаряд і десь неподалік добряче гепнуло.
— Знову граєш у боулінг? — спитала мати.
— Усім в укриття! Обстріли справа! — крикнув хтось доволі голосно, і жінка почула.
— Що то? — спитала вона. — Де ти є?
Геннадій не встиг договорити, як Улянка потягла його в укриття. На щастя, зв’язок не перервався, і хлопець, захекавшись, зізнався:
— Не навчила ти мене брехати, мамо. Я не в Києві на роботі, а в зоні АТО.
— Я це зрозуміла, — тяжко зітхнула.
До того як зв’язок пропав, Геннадій встиг додати, що з ним Улянка і після війни вони поберуться.
— Нарешті! — сказав він Улі. — Аж на душі полегшало!
До бійців прийшов змучений командир батальйону Олексій Григорович. Завжди підтягнутий та охайний, з акуратно підстриженою борідкою, зараз Батя нагадував своїх бійців — брудний, неголений і вкрай виснажений.
— Що далі, командире?
— Ми справді в котлі?
— Коли чекати на допомогу? — посипалися на нього питання.
— Справи у нас такі, хлопчики, 82-міліметрові міни ми вистріляли, 120-ток майже нема, російські війська зайняли лінію фронту на схід і вже зрівняли з землею деякі наші позиції.
— Кепсько!
— Іловайськ оточили подвійним кільцем Псковська та Курська дивізії, — продовжив Батя. — Наші бійці захопили танк Т-72Б3, який є на озброєнні лише в РФ, знешкодили БМП з екіпажем і взяли в полон десятьох десантників, це ще один доказ вторгнення росіян на нашу територію.
— Вище командування знає?
— Нагору доповідаємо вчасно. Та не я все вирішую.
— І все-таки, чи варто чекати допомоги?
— Мої ви хороші, — зітхнув Олексій Григорович. — Ми не раз просили допомоги у Збройних сил, які з важкою технікою стояли неподалік, повідомляли в Генеральний штаб, але минув тиждень і… Самі бачите.