Справа прокурора Малахова

— Дозволите? — запитав винахідник.

— Прошу, — відповіла Басова, не відриваючи погляду від циферблата, де тремтіла, повільно пересуваючись, довга чорна стрілка.

Ігнатьєв підійшов ближче. Навіть у маячінні не могло б йому привидитися, що цю реакцію можна вести на таких несамовито напружених режимах. Вони насмілилися все змінити, підвищили температуру, збільшили тиск, вони зробили все для того, щоб був вибух! Що це — божевілля чи азарт гравця, якому вже немає вороття? Як вчасно він, Ігнатьєв, одмежувався від цього досліду.

Стримуючи хвилювання, лаючи себе за ту мить, коли вирішив їхати на завод, і все-таки неодмінно прагнучи переконатися у власній правоті, він попросив дозволу глянути в журнал.

— Прошу, лежить на столі, — не відриваючи уважного погляду від повільного, рівномірного руху стрілки, дозволила Басова.

Він сів до столу, розгорнув великого зошита у твердій оправі, вп’явся в нього очима.

«Журнал перебігу досліду № 2, винаходу К. П. Ігнатьєва», прочитав він на першій сторінці і швидко, ніби прочитав щось неприємне, перегорнув її.

Далі йшли довгі рядки цифр і формул, і на п’ятнадцять хвилин Ігнатьєв взагалі забув, де він.

Прочитав усе до останнього запису і глянув на Басову. Вона сиділа, осяяна ясним світлом, і сиве волосся її блищало. Велика лев’яча голова трохи схилилася до пульта.

На красивому обличчі ні хвилювання, ні вагання, тільки певність, холодна і переконану певність.

Ігнатьєв швидко перегорнув журнал і відклав його. Ні, він ні в чому не помилився. Тепер цей винахід можна назвати ігнатьєвським тільки з величезною натяжкою. Тепер ясно, чому Басова дозволяє собі провести дослід на такому божевільному режимі. Її інженери, навіть прізвищами яких ніколи не цікавився Ігнатьєв, усе переробили, переставили на тверді рейки, і замість гіпотези, яку ще треба довести, тут іде надійний, майже виробничий процес. Ігнатьєв бачив, що і пластмаса сама тепер зміниться, буде вона, напевне, пластичнішою, але від того не менш міцною. І це зробила Басова зі своїми друзями, і тут йому нічим похвалитися.

Розгубленість і лють одночасно охопили інженера. «Це мій винахід! Ви не маєте права його спотворювати! — хотілось крикнути йому. — Я не дозволю провадити дослід, це мій винахід!»

«Твій, твій, ніхто не заперечує, — відповідав напис на журналі. — Тільки тепер тобі дуже далеко до всіх цих інженерів, вони знають тепер більше за тебе, вони багато чого навчились. А щодо права провадити винахід, то ти сам відмежувався від нього цілком офіціально, про яке ж право може йти мова?»

А може, йому зараз слід підійти до Басової, попросити пробачення і дозволу взяти участь в досліді? Ні, так низько він не впаде, що б там не сталося. Коли б до нього хтось підійшов у такій ситуації, він тільки посміявся б над цим любителем ділити чужу славу. Він не піде до Басової, не дасть їй такого задоволення.

Всіх людей міряючи власною міркою і не можучи піднестися над нею, Ігнатьєв навіть думки припустити не міг, що Басова була б рада, якби він підійшов. Адже хімія розкривала перед нею свої таємниці і зразу ж ставила сотні нових проблем і треба було зібрати всі сили, щоб ці проблеми розв'язати. Ох, як згодився б Марії Іванівні Ігнатьєв! Нічого, нічого, хай дивиться на їхню роботу, хай читає журнал, якщо він не останній дурень і не справжня падлюка, то рано чи пізно прийде…