Звіяні вітром. Кн.1

— «Постачати...»? — повторила Меллі, зморщивши чоло, і враз засяяла усмішкою.— О, то це ви... той знаменитий капітан Батлер, про якого ми всі стільки чули! Той самий, що не раз проривався крізь блокаду! Таж кожна дівчина в Атланті одягає сукні, доставлені нам завдяки вашим зусиллям. Скарлет, це така приємна несподіванка! Але що з тобою, люба? Тобі погано? Сядь-бо!

Скарлет, насилу переводячи подих, сіла на дзиглику; серце її так шалено калатало, що здавалося, корсет лусне. Це ж таке жахіття! Вона й не уявляла, що коли-небудь знову зустрінеться з цією людиною. Взявши її чорне віяло з прилавка, він почав дбайливо обмахувати Скарлет,— навіть більш ніж дбайливо,— бо в його поважному обличчі все так само танцювали глузливі бісики.

— Тут велика задуха,— зауважив він.— Не дивно, що міс О’Гарі стало погано. Може, провести вас до вікна?

Не треба! — відказала Скарлет так гостро, аж Меллі вразилася.

— Її звуть уже не міс О’Гара,— пояснила Меллі. Вона тепер місіс Гамільтон.— І додала, обдарувавши Скарлет ніжним поглядом: — А також моя сестра.

Скарлет здалося, що вона от-от задихнеться, так її розлютив вираз смуглявого обличчя цього піратюги-капітана.

Що, я певний, дуже врадувало вас обох, мої чарівні дами,— промовив він, ледь схиляючи голову. Звичайний комплімент, який кажуть при такій нагоді чоловіки, але Скарлет здалося, ніби він мав на думці зовсім протилежне.

І ваші чоловіки, сподіваюся, теж присутні на цьому святковому вечорі? Я з великою приємністю поновив би наше знайомство.

— Мій чоловік у Вірджинії,— сказала Меллі, гордо закинувши голову А Чарлз... — Голос її зірвався.

— Він помер у військовому таборі,— рвучко кинула Скарлет, немов одрубала. І коли цей тип дасть їм спокій? Меллі прикро глянула на неї, а капітан Батлер жестом засвідчив каяття за свої нерозважливі слова.

Дорогі мої дами... І як я так, не подумавши! Ви вже даруйте. Я тут людина стороння, але нехай утішить вас думка, що полеглий за батьківщину житиме у віках.

Мелані всміхнулася до нього крізь сльози, а Скарлет відчула, як всю її поймає лють і безсила ненависть. І знову він промовляв гречні слова, як то личить джентльменові в цій ситуації, хоч сам і на краплю в них не вірив! Він просто збиткується з неї! Він же знає, що вона не кохала Чарлза. А Меллі, ця дурепа, і не здогадується про його справжні думки. «Ох, не доведи Господи, щоб хтось про них здогадався! — пронизав її раптом моторошний страх.— А чи не викаже він комусь того, що знає? Якщо він чоловік непорядний, то від такого чого хочеш можна чекати. Він ніякого стриму не знає». Вона підвела погляд і побачила, що хоч він і обмахував її віялом, уста його скривились у гримасі удаваного співчуття. Та й в очах у нього був такий вираз, що це додало їй духу й посилило її неприязнь. Вона різко вихопила віяло з його руки.

— Зі мною все гаразд,— кинула вона прикрим тоном. Тож нема потреби псувати мені зачіску.