Останній ельф
- Автор: Мари Сильвана Де
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Урбіно
- ISBN: 978-966-2647-63-1
- Переводчик: Роман Скакун
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній ельф». Краткое содержание книги:
— Ви не проти, якщо ми приєднаємося до вас? — запитав Мелілото. — Просто щоб вибратися звідси. А потім підемо своєю дорогою.
— До речі, якщо хтось і кинувся вас переслідувати, то ми їх добряче затримали, — заявив Паладіо із задоволеним виразом на обличчі, демонструючи велику в’язку ключів. — Адже ключі в нас! Тепер їм треба знайти майстра-слюсаря, а це непросто. Останнього повісили ще позавчора.
— Ми також прихопили ваші манатки, — мовив Мелілото, показуючи кораблик, ляльку, лук, стріли та книжку. — То ви допоможете нам вийти звідси на світ божий?
Йорш і Робі аж заніміли з подиву. Вони дивилися на двох новоприбулих з таким самим ошелешеним виглядом, з яким дивилися б, мабуть, на співаючу рибу чи крилатого осла. Мелілото й далі щосили штовхав свого приятеля, але той не посунувся вперед ані на п’ядь. Відтак з явним нетерпінням у голосі він запитав двох утікачів, чи не могли б вони, коли їхня ласка, не стояти отам, наче статуї, витріщивши очі, а підійти й допомогти.
— Чого це раптом вам спало на думку піти за нами слідом, — запитав Йорш, тільки-но до нього повернувся дар мови.
Перебиваючи один одного, двоє тюремників стали пояснювати:
— Кажу ж тобі, він би звелів нас повісити… Глек із пивом просто йому на довбешку… Ти його не знаєш… Ну, тобто ти його знаєш… Ми хочемо ще пожити…
— А крім того, — підсумували вони, тепер уже в унісон, — ти ж маг. Навіть Ардуїн знав, що з тобою нічого не може статися. Якщо ми будемо при тобі, то теж виберемося відсіля живі-здорові! — додали вони з надією в голосі.
З незрозумілої причини Йоршеве обличчя якось дивно перемінилося. З ним було явно щось не те: такий вираз має той, хто щойно дізнався, що його вечерю оживили й відпустили, або той, кого тільки-но відправили рити шанці. З обличчям людини, якій не просто щось не так, а яка от-от занедужає, Йорш підійшов до ґрат й почав шукати в них ще якесь слабке місце. Утім, ельфійські майстри, що змайстрували їх, напевно, не передбачали в них проходу для вояків із черевом завбільшки з бочку. Зрештою Йорш схопив Паладіо за руки й щосили потягнув уперед, Мелілото щосили штовхав його ззаду, а сам Паладіо щосили кляв усе на світі, — і так спільними зусиллями вони визволили горопашного тюремника, що, страшенно брязкаючи зброєю, повалився на землю, але, на щастя, не поранив ні себе, ні інших.
— Гаразд, — мовив Паладіо, підводячись на ноги, — тепер нам треба поспішити. Щойно ми виберемося нагору то відразу покинемо вас і займемося своїми справами, а найперша наша справа — це дістатися додому й забрати наші сім’ї.
— У мене четверо дітей, а в нього п’ятеро, — пояснив Мелілото. — Треба взяти їх і всім разом забиратися куди подалі, бо тільки-но цей божевільний пронюхає, що ми втекли, як захоче помститися на жінках та дітях.
Йоршеве обличчя зблідло тепер іще дужче й набуло ще хворобливішого вигляду — так, наче його мучила одночасно й гарячка, і свербіж, і нудота.
Розділ дев’ятнадцятий
Печера була просто неосяжна. Серед поезій у Йоршевій книжці були рядки з її описом:
Он там, лівіше, сталактит, на якому вода й золоті піщинки утворили обриси чотирьох голубок. Треба йти туди, і там шукати наступних підказок.
Сон? Що це може значити? В ельфійській мові «сон» і «покривало» чи «серпанок» — це те саме слово: сплячого накриває серпанком снів. Отам далі, ще лівіше, із землі виростає плетиво тоненьких, майже прозорих сталагмітів. А далі праворуч — ще один образ із книжки:
У невеличкому озерці, яке утворила вода, крапаючи звідкілясь ізгори, віддзеркалювалися сталактити, що нагадували обрисами юну дівчину та стару жінку з палицею. Йорш завжди запитував себе, що мали б означати ті поезії, які залишила йому мати і які, чесно кажучи, завжди здавалися йому доволі беззмістовними, — і ось тепер вони набули сенсу як дороговкази. На якусь мить Йорша охопив справжній жах, клубком підкотившись до горла, — його вжахнула думка про те, скільки життів залежать тепер від нього й скільки страждань може спричинити його невдача. На кону не тільки життя Робі, яка тепер уже не просто дочка його рятівників, а справжнє світло його очей, — а й доля отих двох бідолах та їхніх жінок і дітей.
У міру того, як вони крок за кроком просувалися гігантською печерою, що її тисячоліття тому вимили під Даліґаром води річки Доґон, юний ельф потроху підносився духом. Це місце додавало йому впевненості в собі. Стародавні поезії, у яких описана ця печера, — надійний дороговказ. Вони неодмінно кудись прийдуть. Вони в місці, яке належало колись ельфам. А він — останній зі своєї раси і, можливо, наймогутніший. Як не він, то хто?