Будинок безлічі шляхів
- Автор: Джонс Диана Винни
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-421-9
- Переводчик: Андрей Порытко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Будинок безлічі шляхів». Краткое содержание книги:
— О, то ось чому ти ніколи не говорила мені цього раніше? — промовив Пітер. — Треба було сказати. Я можу дати собі раду.
— Власне так, — сказала Пітерова мати, — думав і бідолашний Ганс. Мені треба було переконати його поїхати з нами в Інгарію. Не перебивай, Пітере. Через тебе я мало не забула останню річ, яку мені сказала пані Пентстеммон. Вона сказала: «Відповідь є, моя люба. У тебе на батьківщині є, чи принаймні було, дещо, що називають Ельфодаром. Ельфодар належить королівській родині й наділений силою зберігати в безпеці короля, а з ним і всю країну. Піди попроси короля Верхньої Норландії позичити цей Ельфодар Пітерові. Він обереже його в безпеці». Тож я подякувала їй, знов пов’язала Пітера собі за спину і чимдуж полетіла в Білогорію. Я збиралася переконати Ганса поїхати зі мною у Верхню Норландію попросити в короля Ельфодар. Але коли я повернулася, мені сказали, що Ганс пішов на Греттерхорн із командою гірських рятувальників. У мене з’явилися щонайгірші передчуття. Навіть не відв’язавши Пітера, я полетіла прямісінько в гори. Пітер плакав від голоду, але я не наважувалася зупинитися. Однак я лише встигла побачити, як лабок викликає лавину, під якою загинув Ганс.
Тут відьма зупинилася, ніби говорити далі для неї було нестерпно. Усі шанобливо чекали, поки вона проковтнула клубок у горлі та витерла очі барвистою хусточкою. Тоді відьма зарадно повела плечима і заговорила:
— Звісно, я зразу ж наклала на Пітера захисні заклинання, наймогутніші з можливих, і ніколи їх не знімала. Він ріс у щонайбільшій таємниці, і коли Людовік почав розповідати, ніби я збожеволіла і сиджу зачинена у Кастель-Жоє, я тільки втішилася, бо це означало, що про Пітера ніхто не знає. Наступного дня після тієї лавини я залишила Пітера сусідці та полетіла у Верхню Норландію. Ви, певно, пам’ятаєте той мій візит? — запитала вона короля.
— Так, пам’ятаю, — сказав король. — Але ти нічого не сказала ні про Пітера, ні про Ганса, і я не уявляв, наскільки це все сумно і невідкладно. І, звичайно ж, я не мав Ельфодара. Усе, чого ти досягла, — це підштовхнула мене і присутнього тут мого доброго друга чарівника Норланда до пошуків Ельфодара. Відтоді ми полюємо на нього вже майже тринадцять років. І ми не надто далеко просунулися, га, Вільяме?
— Ми взагалі не просунулися, — погодився дідусь Вільям з крісла-саней і закашлявся. — Але люди й далі вважають, ніби я знаю, що таке Ельфодар і де він. Дехто навіть каже, що я сам — Ельфодар і що саме я захищаю короля. Так, я захищаю його в міру своїх сил, але далеко не так, як це зробив би Ельфодар.
— Це одна з причин, чому я послала Пітера до вас, — сказала відьма. — Завжди існувала імовірність, що чутки мають під собою підставу. До того ж я знала, що у вас Пітер у кожному разі буде в безпеці. Я й сама роками шукала цей Ельфодар, бо думала, що він міг би допомогти позбутися Людовіка. Беатриса Чужокрайнійська сказала мені, що чарівник Хаул з Інгарії найкраще з усіх чарівників на світі знається на заклинаннях провидіння, тож я подалася в Інгарію, щоби попросити його знайти Ельфодар для мене.
Чарівник Хаул закинув голову і розсміявся.
— І мусите визнати, що я справді його знайшов! — промовив він. — У дуже несподіваному місці. Онде він, Ельфодар, сидить на колінах у панни Чарівної!
— Що? Приблуда? — перепитала Чарліна.
Приблуда з удаваною скромністю помахала хвостиком.
Хаул кивнув.
— Саме так. Твоя чарівлива і чарівна собачка, — він обернувся до короля. — Чи у цих ваших записах десь говориться про собаку?
— Часто, — сказав король. — Але я не уявляв… Мій прадід влаштував своєму собаці королівський похорон, коли той помер, а я просто дивувався, через що стільки галасу!
Принцеса Хільда обережно кашлянула.
— Звісно, більшість наших картин тепер продані, — сказала вона, — але я пам’ятаю, що й справді багато попередніх королів були зображені зі своїми собаками. Щоправда, загалом вони виглядали дещо… е-е… шляхетнішими, ніж Приблуда.
— Я так розумію, що вони можуть бути якими завгодно, — втрутився дідусь Вільям. — Мені здається, що Ельфодар — це щось таке, що деякі собаки успадковують, а пізніші королі перестали звертати належну увагу на їх породу. Наприклад, невдовзі, коли Приблуда принесе щенят…