Будинок безлічі шляхів

Тим часом чарівник Хаул підхопив Моргана на руки, і вони обидва спостерігали, як Приблуда загнала білого кролика в кут за п’ятим коником-гойдалкою в ряду. Знову пролунало тоненьке гарчання — і з-за коників-гойдалок перелетів трупик білого кролика. 

— Ула-а-а! — закричав Морган, гамселячи тата кулачками по золотавих кучерях. 

Хаул квапливо поставив Моргана на підлогу і передав Софі. 

— Ти вже сказала їм про золото? — спитав він її. 

— Ще ні. Речовий доказ упав комусь на ногу, — сказала Софі, приймаючи Моргана під свою надійну опіку. 

— То скажи їм уже, — сказав Хаул. — Тут є ще дещо дивне. 

Він нагнувся і перехопив Приблуду, яка саме дріботіла до Чарліни. Приблуда звивалася, повискувала, витягувалася і всіляко показувала, що хоче до Чарліни. «Зараз, зараз», — сказав Хаул, спантеличено роздивляючись Приблуду з усіх боків. Врешті-решт він поніс її до крісла-саней, де щасливий король потиснув руку чарівникові Норланду, тоді як Софі показувала їм обом золотий зливок. Відьма, принцеса Хільда і Тіммінз зійшлися навколо Софі, оглядали зливок і вимагали сказати, де Софі його знайшла. 

Чарліна стояла посередині кімнати й почувалася покинутою. «Я знаю, що не дуже розсудлива, — подумала вона, — але я завжди така. І хочу, щоб мені повернули Приблуду, я хочу забрати її з собою, коли мене відішлють назад до матері». Їй здавалося очевидним, що тепер за дідусем Вільямом доглядатиме Пітерова мама. Але що робитиме вона, Чарліна? 

Нараз пролунав страшний грюкіт. 

Стіни похитнулися, так що Кальцифер виплигнув із каміна і повис над головою Чарліни. Тоді дуже-дуже повільно у стіні за каміном відкрилася величезна діра. Спочатку відійшли шпалери, тоді штукатурка, тоді обкришилися і зникли чорні камені з-під штукатурки, залишивши по собі лише темну безодню. Аж по тому з діри задом наперед вилетів Пітер і приземлився на підлозі перед Чарліною. 

— Дірка! — заверещав Морган, показуючи пальчиком. 

— Гадаю, ти правий, — погодився Кальцифер. 

Пітер нітрохи не виглядав розгубленим. Він підняв погляд на Кальцифера і сказав: 

— Значить, ти не загинув. Я так і знав, що вона даремно здіймає переполох. Їй страшенно бракує розсудливості. 

— Ой, дякую тобі, Пітере! — сказала Чарліна. — А відколи це ти сам зробився розсудливим? Де ти був? 

— Так, власне, — сказала Білогорська відьма. — Я теж хочу це знати. 

Вона підштовхнула крісло-сани до Пітера, тож тепер на Пітера дивилися дідусь Вільям, Тіммінз і всі решта. Усі, крім принцеси Хільди. Принцеса Хільда сумно розглядала діру в стіні. 

Пітер зовсім не знітився. Він сів і весело сказав: 

— Привіт, ма. Чому ти не в Інгарії? 

— Тому що чарівник Хаул тут, — відповіла його мати. — А ти? 

— Я був у робітні чарівника Норланда, — пояснив Пітер. — Я подався туди відразу ж, як тільки вислизнув від Чарліни, — тут хлопець помахав руками з цілою веселкою різнобарвних ниток навколо пальців, щоб пояснити, як він туди потрапив. При цьому Пітер дещо стривожено глянув на чарівника Норланда: — Я був там дуже обережний, сер. Чесно. 

— Та невже? — озвався дідусь Вільям, дивлячись на діру в стіні. Було видно, що вона вже потрохи заростає. У дірі поступово сходилися докупи темні камені, а поверх них наростала штукатурка. — А що ти там робив цілий день і цілу ніч, можна спитати? 

— Заклинання провидіння, — пояснив Пітер. — Вони займають купу часу. Ціле щастя, що ви залишили там ті всі заклинання харчів, сер, а то я би дотепер страшенно зголоднів. А ще я скористався вашою розкладачкою. Сподіваюся, ви не заперечуєте. 

З виразу обличчя дідуся Вільяма було видно, що він дуже навіть заперечує, тому Пітер швиденько додав: 

— Але заклинання спрацювали, сер. Королівська скарбниця мусить бути отут, де ми всі зараз стоїмо, бо я наказав заклинанню перенести мене туди, де б це не було. 

— Так і є, — сказала його мати. — Чарівник Хаул уже її знайшов. 

— Он як, — промовив Пітер. Він виглядав дуже пригніченим. Але раптом зрадів: — Отже, я сотворив заклинання, яке спрацювало! 

Усі подивилися на діру, яка потрохи затягувалася. Зараз на неї вже поволі наповзали шпалери, але було зрозуміло, що стіна навколо діри вже не буде такою, як доти. Вона виглядала мокрою і поморщеною. 

— Упевнена, що це для вас — велика радість, молодий чоловіче, — в’їдливо докинула принцеса Хільда. Пітер зачудовано подивився на неї, явно не розуміючи, хто це.